Виконуючому обов’язки Президента України
О.В. ТУРЧИНОВУ
Шановний Олександре Валентиновичу!
Україна вже довгі роки потерпає від епідемії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу. Прямі та непрямі збитки від цих соціально небезпечних захворювань складають щорічно декілька мільярдів гривень. Це лягає важким тягарем на Державний бюджет України.
На нашу думку однією з основних причин недостатньої ефективності заходів держави по протидії соціально небезпечним інфекційним хворобам є відсутність чіткої структури управління з боку Кабінету Міністрів України в системі охорони здоров’я у питаннях протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу.
На сьогоднішній день існуюча в Міністерстві охорони здоров’я України вертикаль управління, що відповідає за протидію туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, недосконала та не здатна в повній мірі виконувати покладені на неї обов’язки.
Відповідно до пункту 8 Заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, передбачених для утримання органів державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету, затверджених Постановою кабінету міністрів України від 1 березня 2014 року № 65 (надалі – Заходи), прийняті протягом 2009 2014 років рішення стосовно утворення бюджетних установ підлягають інвентаризації з визначенням доцільності подальшої діяльності таких установ.
Оскільки Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань (Держслужба України соцзахворювань) утворена Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» №1085/2010 від 09.12.2010, доцільність її подальшої діяльності має бути переглянута, з урахуванням Заходів та необхідності підвищення ефективності використання бюджетних коштів.
Як відзначається багатьма міжнародними організаціями, у системі охорони здоров’я України, наразі, існує надлишок потужності, що відображається у надлишковій інфраструктурі та кадрових ресурсах. Наразі у системі охорони здоров’я України діють чотири центральні органи виконавчої влади: МОЗ України, Держслужба України соцзахворювань, Держлікслужба України та Держсанепідслужба України. Не зважаючи на те, що МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики, при здійсненні зазначеними органами своїх функцій виникають виклики, які пов’язані з відсутністю єдності державної політики у сферах управління зазначених органів.
Такі виклики є відображенням системної проблеми фрагментарності ролей, відсутності чіткого розподілу повноважень та відсутністю єдиного центру прийняття рішень у сфері охорони публічного здоров’я. Конфлікти у повноваженнях спричиняють, з однієї сторони, використання різних підходів для вирішення однієї проблеми, внаслідок чого структури, які підпорядковані двом органам центральної виконавчої влади (надалі – ОЦВВ), отримують різні вказівки щодо вирішення однієї проблеми реалізації політики охорони здоров’я, а з іншої сторони – призводять до прогалин у «зонах відповідальності», коли жодний з зазначених ОЦВВ не бере на себе відповідальність за вирішення проблеми в реалізації державної політики, розраховуючи, що проблемне питання має бути вирішено другим ОЦВВ з тотожними повноваженнями. Відсутність єдиного центру прийняття рішень також призводить до залучення надлишкових потужностей, надмірної бюрократизації та зменшення ефективності державного апарату для вирішення поставлених завдань, паралельний контроль за виконанням завдань, паралельна звітність підпорядкованих закладів та установ, паралельна робота різних робочих груп щодо одного проблемного питання тощо.
Разом зі зменшенням ефективності державної політики, зазначена системна проблема також має наслідком неефективне використання коштів державного бюджету у частині витрат на інфраструктуру та кадрові ресурси та недостатність повноважень МОЗ України для розробки та прийняття стратегічних рішень.
На Держслужбу України соцзахворювань покладено ряд обов’язків, які вона, фактично, не виконує:
– здійснення моніторингу захворюваності на ВІЛ-інфекцію/СНІД та інші соціально небезпечні захворювання;
– ведення обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України;
– ведення статистичного обліку захворювань туберкульозом;
– здійснення контролю за діяльністю акредитованих спеціальних лабораторій.
Але жодним чином відповідальність за їхнє виконання на Держслужбу України соцзахворювань не покладено. Натомість, їх виконання забезпечує МОЗ України та структури, підпорядковані МОЗ, зокрема ДУ «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами Міністерства охорони здоров’я України» (надалі Центр).
Водночас, незважаючи на брак повноважень та постійний конфлікт інтересів між Держслужбою України соцзахворювань та МОЗ України, у стосунках з міжнародніми донорами, зокрема з Глобальним Фондом, Держслужба України соцзахворювань позиціонується як Секретаріат Національної Ради з туберкульозу та ВІЛ/СНІДу та відповідає за координацію міжнародних програм і має значний вплив на інформування та прийняття рішень МОЗ України.
На цьому напрямку Держслужба України соцзахворювань перебрала на себе де факто функції органу державної влади та координації програм, що фінансує Глобальний Фонд, а це сотні мільйонів доларів США на боротьбу з ВІЛ/СНІДом та туберкульозом в Україні. І саме з Держслужбою України соцзахворювань, а не з МОЗ України, відбувається безпосередній контакт донорських організацій. Саме завдяки такому де факто «керівному» статусу в площині міжнародних програм, діяльність Держслужби України соцзахворювань входить в конфлікт з МОЗ України та підпорядкованими йому установами.
З одного боку – МОЗ України, яке за законом відповідає за надання медичних послуг з профілактики, діагностики та лікування соціальних захворювань – але не має прямого впливу на механізм розподілу міжнародних коштів, а з іншого боку – Держслужба України соцзахворювань – яка безпосередньо за стан захворюваності населення не відповідає, але має привілейований статус як механізм взаємодії з міжнародними донорам.
Так, наприклад, 17 грудня 2013 року під час наради в МОЗ України, Держслужба України соцзахворювань, яка є виконавцем проекту «Підтримка системи моніторингу й оцінки МОЗ України», замість зміцнення системи моніторингу і оцінки (далі – МіО) МОЗ України, висловила ініціативу створення паралельної системи МіО, підпорядкованої Держслужбі України соцзахворювань.
Брак повноважень Держслужби України соцзахворювань повною мірою позначався в роботі на місцях, де відбувається основна діяльність із протидії туберкульозу та іншим соцзахворюванням. Не маючи жодного інструменту впливу на формування та реалізацію регіональної політики протидії соцзахворюванням – та на фінансування закладів системи соцзахворювань, що фінансуються з місцевих бюджетів, Держслужба України соцзахворювань є до певної міри псевдо-керівним органом управління, оскільки в її структурі не передбачені відповідні підрозділи в адміністративно-територіальних одиницях України.
При всій повазі до професійних та особистих якостей нового міністра охорони здоров’я, в процесі оптимізації роботи Міністерства охорони здоров’я проявлено певну наївність та незнання реалій діяльності структур та фактичних «центрів прийняття рішень», таких як Держслужба України соцзахворювань, що були утворені штучно в системі МОЗ України, та працювали «навколо» міжнародних грошей, не було продемонстровано належного розуміння складності механізмів та готовності розібратись в їхній діяльності, де факто не підконтрольній МОЗ України.
Висловлені твердження відповідають результатам аналізу проведеного міжнародними партнерами, зокрема, Звіту експрес-оцінки можливості створення Національного інституту охорони здоров’я в Україні та Звіту Європейського бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я в Україні.
Зважаючи на вищезазначене, як громадський діяч, який займається протидією туберкульозу та ВІЛ/СНІДу більш ніж 10 років, значний термін я до цього дня був першим заступником голови Громадської ради при Державній службі України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань – заявляю про свій вихід цієї Громадської ради з причин, які викладені в цьому листі, та від імені своїх партнерів пропоную Вам напрацювання щодо ефективної державної політики в сфері протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу:
1. З метою посилення лідерства МОЗ України у сфері контролю за соціально небезпечними хворобами, створення більш ефективної системи управління у сфері охорони громадського здоров’я та економії бюджетних коштів, пропоную розглянути питання про доцільність існування Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.
2. Функції Держслужби України соцзахворювань передати МОЗ України, з їх подальшим частковим делегуванням ДУ «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами Міністерства охорони здоров’я України».
3. Провести люстрацію усіх чиновників України, які відповідають за протидію епідемії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні, ефективності їхньої роботи на займаних посадах.
4. При створенні чіткої ефективної структури нового Міністерства охорони здоров’я – оприлюднення списків кандидатур посадовців на посади структур охорони здоров’я, пов’язані із протидією туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, із зазначенням їх біографічних даних та досягнень на попередніх займаних посадах, для забезпечення публічного, відкритого та прозорого розгляду цих кандидатур протягом 7 діб до їх призначення. За цих умов фахівці, громадські експерти, пацієнтські організації мали б можливість виловити свою думку, дати оцінку діяльності по кожній персоналії, виходячи з основних критеріїв: патріотизм, порядність, професіоналізм.
Впевнені, що держава спільно з громадськістю приведе до влади людей які завдяки своїй відповідальності та професійним якостям забезпечать захист та збереження здоров’я українських громадян.
З повагою,
Співголова Коаліції організацій «Зупинимо туберкульоз разом»,
голова Правління Фундації "Громадський рух "Українці проти туберкульозу" В.В. РУДЕНКО