Туберкульоз для народу України – непереборна медична та соціальна проблема!
За 24 роки, що минули від часу оголошення епідемії, в країні не відбулося суттєвих зрушень у боротьбі з цим захворюванням.
Кабінет Міністрів понад два роки не в змозі розробити дієвий дороговказ для боротьби з туберкульозом в Україні. Ці роки країна живе без Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз.
Регіони країни чекають ефективного керування, а не руйнування галузі.
Сьогодні, в умовах стрімкого розповсюдження смертоносного туберкульозу з широкою стійкістю до ліків:
– щодня 11 українців помирають від туберкульозу;
– Україна стає токсичною для країн Європи, тому що наша країна посідає друге місці у світі за поширеністю туберкульозу з широкою лікарською стійкістю і входить до п’ятірки країн світу з найвищим показником мультирезистентного туберкульозу;
– неефективна державна політика та, здебільшого, хаотичне скорочення кількості протитуберкульозних лікувальних закладів вже призвели до збільшення рівня захворюваності українських дітей (домашній туберкульоз). Так, за даними ВООЗ, показник захворюваності дітей в Україні в 4,5 разів перевищує офіційний показник, і дорівнює майже половину від офіційно задекларованої МОЗ України захворюваності серед дорослих;
– офіційна статистика МОЗ, яка повинна лягти в основу планів і розрахунків, вже давно не відповідає дійсності, МОЗ не здійснює ефективних заходів для виявлення реального резервуару хворих на туберкульоз. За даними ВООЗ недовиявлення складає понад 20%, а за експертними даними – до 30%.
МОЗ звітує в проекті нової Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018 – 2021 роки про зниження рівня захворюваності на туберкульоз за результатами виконання попередньої програми на 9%, в той час як Рахункова палата України встановила, що майже 82% заходів цієї Програми, на яку витрачено понад 3,2 млрд. грн, реалізовано частково або не виконані взагалі.
Тобто, чим більше вкладаємо коштів і менше виконуємо профінансовані плани, тим краще показники!?
– Проблему з резистентністю до ліків можна вирішити шляхом застосування новітніх світових розробок – препаратів бедаквілін і деламанід. Але державні органи з 2014 року не приклали жодних ефективних зусиль для забезпечення регіонів України за державний кошт цими ліками. Хворі на туберкульоз були змушені завозити рятівний бедаквілін з інших країн за ціною до 2000 доларів США за курс лікування.
– До сих пір позитивні результати лікування ТБ із широкою лікарською стійкістю без бедаквіліну і деламаніду (за даними МОЗ) не перевищують 80%, а за експертними даними – не перевищують 60%. Ці невилікувані ці пацієнти приречені на загибель.
– Майже всі ліки для лікування туберкульозу токсичні, тобто мають побічні реакції з боку печінки, слуху, зору, нервової системи таке інше. Непереносимість побічних реакцій і є однією з основних причин відриву хворих від лікування і, як наслідок, поширення резервуару інфекції серед населення. Проте, хворі вимушені продовжувати купувати симптоматичні ліки для зменшення побічних реакцій за свій кошт.
– Стрімко (більше ніж удвічі) зріс рівень захворюваності серед працівників протитуберкульозних лікувальних закладів.
– Верхом безвідповідальності органів державної влади є вкрай недосконалий проект нової Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018-2021 роки, який наданий до Верховної Ради України лише у 2019 році, який, крім численних похибок, заснований на даних 2016 року і включає заходи 2018 року, які не вправі фінансуватись у 2019 році. Такий Проект повинен бути негайно доопрацьований з врахуванням реалій сьогодення. Кабінет Міністрів України як розробник не має права перекладати відповідальність за неякісно підготовлений Закон на Верховну Раду України!
Хто відповість за численні смерті співвітчизників через відсутність політичної волі і ефективної державної політики протидії туберкульозу, хаотичне скорочення спеціалізованих лікувальних закладів при відсутності досконалої системи амбулаторного лікування, орієнтованої на потреби пацієнта, та через відсутність повного забезпечення українських хворих сучасними ліками за державний кошт?
Зазначені та багато інших фактів свідчать про те, що Кабінет Міністрів України провалив боротьбу зі зростаючою епідемією особливо небезпечних форм туберкульозу в країні.
Туберкульоз – особливо небезпечна інфекційна соціальна хвороба, тобто її чинники мають політичні, соціальні, економічні, культурні тощо коріння, а наслідки негативно впливають на стан здоров’я і якість життя населення, несуть в собі загрозу економіці і національній безпеці нашої держави.
Головними з проблем, що сприяють поширенню туберкульозу та утворюють групи ризику є: занепад економіки, соціальна дезадаптованість, збіднілість, неякісне і незбалансоване харчування та незадовільні життєво-побутові умови значних прошарків населення, масове безробіття, внутрішня і неконтрольована зовнішня міграція, криміналізація суспільства, занепад системи соціального захисту та забезпечення, занепад системи охорони здоров‘я.
З огляду на те, що ці проблеми в Україні не знаходять свого вирішення тривалий час, надзвичайно сумнівним виглядає оприлюднене МОЗ України твердження, що в Україні помітно знижуються показники захворюваності на туберкульоз: кількість нових випадків та рецидивів туберкульозу у 2018 р. зменшилася на 13,9%, порівняно з 2014 р.
За цих умов ми, представники різних верств українського суспільства, вважаємо, що існуюча державна політика в сфері боротьби з туберкульозом потребує значних змін, які, в першу чергу, мають включати високу політичну прихильність Уряду України до боротьби з туберкульозом.
Підписуючи цю Декларацію, ми віддаємо свій голос за здорове майбутнє України, вільне від туберкульозу, чим засвідчуємо своє розуміння необхідності об’єднання зусиль у подоланні туберкульозу та заявляємо про свою відданість справі боротьби проти його епідемії в нашій країні.