ЩОДО НЕОБХІДНОСТІ І ВАЖЛИВОСТІ ПОВЕРНЕННЯ ДО ПРАКТИКИ РОЗРОБКИ І ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ПРОТИДІЇ ЗАХВОРЮВАННЮ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ.
ПРОБЛЕМА ДО ЗАГАЛЬНОГО ОБГОВОРЕННЯ.
Юрій Валецький, доктор медичних наук, професор, КЗВО «Волинський медичний інститут», співкоординатор Національної платформи об’єднаних зусиль у протидії туберкульозу в Україні, м. Луцьк.
Віталій Руденко, юрист-правник, голова Правління Фундації «Громадський рух «Українці проти туберкульозу», співкоординатор Національної платформи об’єднаних зусиль у протидії туберкульозу в Україні, м. Київ.
Сергій Борткевич, секретар координатор Національної платформи, співголова Всеукраїнської Коаліції «Зупинимо туберкульоз разом», магістр управління, м. Київ.
Сутність проблеми.
- Державна політика у сфері протидії захворюванню на туберкульоз традиційно реалізовується в Україні шляхом вирішення низки вузькогалузевих медичних завдань. Центральним органом виконавчої влади, відповідальним за реалізацію державної політики у сфері боротьби із туберкульозом, є Міністерство охорони здоров’я України. Але сьогодні проблема туберкульозу вийшла за рамки суто медичної галузі та набула статусу проблеми загальнодержавного значення через невпинне зростання темпів його поширення серед населення України.
Принцип галузевого управління складним соціальним об’єктом, яким є епідемія туберкульозу, зокрема суто медичний підхід до аналізу епідеміологічних показників перешкоджає своєчасному прогнозуванню перспектив розвитку епідемії ТБ та розробці відповідного плану національної міжвідомчої протидії його викликам, внаслідок чого епідемія туберкульозу залишається надзвичайно загрозливою не тільки для життя та здоров‘я наших громадян, а, за великим рахунком, надає підстави вважати цю ситуацію, як загрозу національній безпеці української держави, становить перешкоду на шляху до європейської інтеграції України.
Ось чому державна політика протидії захворюванню на туберкульоз не може бути успішною, якщо спрямована на долання викликів туберкульозу виключно медичними засобами, не передбачаючи, в основі своїй, комплексний підхід, який сприятиме усуненню докорінних соціально-економічних причин та наслідків поширення в Україні епідемії туберкульозу.
- Традиційним для України інструментом реалізації державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз є медичні соціальні загальнодержавні та місцеві цільові програми, спрямовані виключно на організацію надання населенню протитуберкульозної допомоги. По суті своїй, замість того, щоб ліквідовувати причини епідемії, ці програми зорієнтовані на долання її наслідків, тому на порядку денному – системний перегляд підходів до їх розробки та шляхів впровадження зокрема та до державної політики протидії захворюванню на туберкульоз в цілому.
Через відсутність чіткого усвідомлення рівня поширеності епідемії основний потік фінансування протитуберкульозних заходів традиційно спрямовується на подолання наслідків епідемії, а не на профілактику і попередження, що, в свою чергу, призводить до зростання темпів поширення епідемії та низької ефективності використання коштів, спрямованих на її подолання.
- Загальновідомим є факт, що в умовах надзвичайних ситуацій, до яких відносяться і воєнні дії, можливе неконтрольоване зростання захворювання на туберкульоз та інші соціально небезпечні захворювання. Це детермінується такими факторами, як то: погіршення умов життя, побуту та умов праці людей; погіршення умов та якості харчування населення; втрата доступу значних прошарків населення до належних медичних послуг; знаходження значної кількості військових в несприятливих для здоров’я польових умовах; наявність величезної кількості людей, віднесених до категорії внутрішньо переміщених осіб, в тому числі – з територій, в яких до початку воєнних дій була складна епідемічні ситуація тощо.
Попри певні тенденції до скорочення рівня захворюваності та смертності від туберкульозу, при все ще високому рівні поширеності, яке спостерігалось останні роки, епідемія продовжує загрожувати життю і здоров‘ю населення України.
Проте, аналіз епідеміологічних показників за перше півріччя 2023 року (особливо ріст захворюваності на туберкульоз серед дитячого населення) вказує на значне погіршення ситуації з туберкульозу в Україні та неефективність протитуберкульозних заходів, що проводяться, вказує на вкрай несприятливу, в прогностичному плані, ситуацію, а також на те, що має місце значна інфікованість населення збудником туберкульозу останні роки через відсутність ізоляції бактеріовиділювачів.
Не запроваджено в обов’язковому порядку стосовно громадян, які отримали статус внутрішньо переміщених осіб, проходження медичних оглядів по місцю прибуття, для виявлення в них туберкульозу.
Особливо загрозливим є несвоєчасне звернення хворих за медичною допомогою, пізнє виявлення туберкульозу та поєднаних форм ВІЛ/ТБ, що обумовлює високий рівень смертності від туберкульозу та є результатом відсутності комплексного підходу до поєднання профілактичних та лікувальних програм на державному і регіональному рівнях в єдину дієву систему протидії.
Виявлення туберкульозу в Україні відбувається переважно за зверненням громадян, тобто пасивно. Щонайменше 23,0% нових випадків туберкульозу, виявлених в Україні, не піддаються лікуванню звичайними протитуберкульозними препаратами, тобто є резистентними, а більше 40,0% таких нових випадків вже мають деструктивну форму.
В Україні щороку своєчасно не виявляється значна кількість випадків захворювання на туберкульоз, що сприяє подальшому поширенню туберкульозу серед населення.
Існують незадовільні наслідки виконання попередніх Загальнодержавних цільових соціальних програм протидії захворюванню на туберкульоз, як на рівні програмних заходів, так і на рівні фінансового забезпечення.
Фінансування заходів з боротьби з туберкульозом в основному залежить від волі і можливостей місцевих органів влади.
Принцип лікування під безпосереднім наглядом (ДOT) виконується недостатньо, а підтримка, що надається пацієнтам, – обмежена.
Заходи з контролю за МР туберкульозом є малоефективними, як і зусилля у боротьбі з ко-інфекцією ТБ/ВІЛ.
Існує нестача протитуберкульозних препаратів в країні через неналежне управління їх поставками і проблеми із закупівлею лікарських препаратів гарантованої якості.
Тягар соціально-економічних труднощів посилюється політичною кризою і війною.
Туберкульоз – особливо небезпечна інфекційна соціальна хвороба, тобто її чинники мають політичні, соціальні, економічні, культурні тощо коріння, а наслідки негативно впливають на стан здоров’я і якість життя населення, несуть в собі загрозу економіці і національній безпеці нашої держави.
Надзвичайно високий рівень поширеності туберкульозу в Україні зумовлений наявністю низки соціально-економічних проблем – факторів ризику та окремих верстви населення – так званих груп ризику захворювання на туберкульоз, які утворилися в суспільстві внаслідок не вирішення зазначених проблем впродовж тривалого часу.
Фактори ризику безпосередньо впливають на виникнення, формування та стан груп ризику, що забезпечує постійне відновлення нових випадків захворювання на туберкульоз. Тому туберкульоз, в першу чергу – проблема політична та соціально-економічна.
Державна політика протидії захворюванню на туберкульоз не може бути успішною, якщо спрямована на долання викликів туберкульозу виключно медичними засобами, не передбачаючи, в основі своїй, комплексний підхід, який сприятиме усуненню докорінних соціально-економічних причин та наслідків поширення в Україні епідемії туберкульозу.
Чинним законодавством України не регламентується координація зусиль на міжгалузевому рівні з метою комплексного впливу на подолання медичних, медико-соціальних, економічних, соціальних, культурних та інших чинників епідемії туберкульозу та їх усунення.
Мова йде про розбудову системи первинної (не медичної) профілактики туберкульозу, або ж про комплекс соціально-економічних заходів держави щодо покращення умов та способу життя, праці, навколишнього середовища, виховання тощо.
Профілактика туберкульозу як різновиду соціально небезпечної хвороби є окремим випадком загально-профілактичної діяльності суспільства і являє собою діяльність, спрямовану на створення умов, що унеможливлюють появу нових випадків інфікування туберкульозом, а також передбачають здійснення діяльності, спрямованої на послаблення негативного впливу цієї інфекційної хвороби на суспільство як соціальної системи загалом. За умов такого комплексного підходу, профілактика у сфері запобігання поширенню туберкульозу здійснюється шляхом виявлення, усунення або нейтралізації причин та умов, що підтримують персистенцію її біологічного збудника серед населення.
Для забезпечення успішності і тривалості заходів боротьби із туберкульозом в Україні важливо створити в країні певну сприятливу для цього суспільно-політичну атмосферу, а отже – змінити ставлення як влади, так і самих громадян до проблеми туберкульозу взагалі та сформувати відповідну небезпеці туберкульозу їхню державницьку, індивідуальну та суспільну поведінку, спрямовану на протидію захворюванню на туберкульоз.
Галузеве державне управління у сфері протидії захворюванню на туберкульоз повинно продовжувати здійснюватися виключно в рамках організації медичної профілактики, медичної та соціальної допомоги, організації санітарної освіти та виховання.
У відповідності до вимог чинного законодавства (ст. 2 Закону України «Про державні цільові програми»), державна політика протидії туберкульозу повинна бути спрямована на забезпечення концентрації фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв’язання визначеної проблеми в масштабах цілої держави шляхом:
- Переформатування державного управління в сфері протидії туберкульозу.
- Внесення змін до порядку та процедури розробки державних та регіональних цільових соціальних програм протидії туберкульозу, їх змісту та структури.
Як зазначається у ст. 2 Закону України «Про державні цільові програми», ці програми мають сприяти забезпеченню концентрації фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв’язання визначеної проблеми в масштабах цілої держави.
Чим не задовольняє чинна державна політика протидії туберкульозу?
З0 травня 2023 року Верховною Радою України був розглянутий і прийнятий у першому читанні Закон України «Про подолання туберкульозу в Україні» (реєстраційний номер 9147). Після цього БО «Українці проти туберкульозу» у співпраці із партнерами провели значну експертну аналітичну роботу з аналізу тексту законопроекту, до якої були залучені державні установи, громадські організації, велике коло заінтересованих сторін.
На основі отриманих зауважень і пропозицій до цього законопроекту, допрацьовані матеріали були подані до депутатських фракцій, груп у Верховній Раді України та проведені відповідні дії з адвокації їх прийняття.
Аналіз тексту законопроекту свідчив про те, що його автори, на нашу думку, недостатньо врахували положення Глобальної стратегії та цілей в галузі профілактики, лікування і боротьби із туберкульозом, затвердженої 67-ою сесією Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я (травень 2014 року) (далі – Глобальна стратегія), яка на даний час є основоположним документом у сфері подолання туберкульозу в світі.
- 07.2023 року Закон України «Про подолання туберкульозу в Україні» був прийнятий у цілому без урахування більшості наданих пропозицій та, відповідно, без урахування ключових рекомендацій ВООЗ щодо застосування багатовідомчого та багатосекторального підходу протидії туберкульозу.
Основою цього Закону мав стати багатовідомчий та багатосекторальний підхід. Автори Закону включили в список термінів цей запропонований нами на основі рекомендацій Глобальної стратегії принцип, але на цьому і зупинилися, адже в текст Закону не був включений запропонований нами розгалужений механізм впровадження багатовідомчого та багатосекторального підходу, де кожному задіяному органу державної влади був запропонований перелік їх функцій у протидії туберкульозу.
Зрештою, ця редакція Закону повторила вади своїх попередниць, адже сконцентрована на вирішенні проблеми туберкульозу виключно медичними засобами. В той же час, за оцінками ВООЗ, в системі здоров’я населення медичні фактори ризику складають лише 10,0%, а на спосіб життя – припадає 50,0%.
З цього ми робимо висновок, що український законодавець прийняв, зрештою, нікчемний закон, який нічого докорінно не змінює у питаннях протидії туберкульозу в Україні, не враховує положення Глобальної стратегії та шкодить процесу європейської інтеграції України.
Затверджена розпорядженнями Кабінету міністрів України 27 листопада 2019 року «Державна стратегія протидії ВІЛ-інфекції/СНІД, туберкульозу та вірусним гепатитам до 2030 року» не має статусу Програми, затвердженої Законом, не передбачає обов’язкового фінансування заходів з Державного бюджету України та також суттєво на ситуацію не впливає.
Наразі, можна виділити наступні основні «розриви» між вимогами чинного законодавства та існуючою практикою розробки і впровадження загальнодержавної та місцевих програм протидії захворюванню на туберкульоз:
- Відсутній аналіз успіхів і невдач виконання мети та завдань кожної попередньої Загальнодержавної програми, з чого повинно бути зрозумілим, чому має бути прийнята наступна програма та визначена мета її виконання.
- Відсутній аналіз можливих тенденцій розвитку епідемічної ситуації та не розробляється аналіз можливих ризиків при виконанні кожної наступної Програми.
- Відсутній повний аналіз причин виникнення проблеми. На наш погляд, в концепції програми увага концентрується не на основоположних та першорядних причинах, які породжують епідемію туберкульозу та сприяють її загостренню, а, здебільшого, на їх наслідках. Зокрема, серед причин поширення туберкульозу в Україні слід визнати наступні:
– недостатня політична підтримка заходів із подолання епідемії;
– відсутність ефективної національної моделі протидії епідемії;
– законодавством не координуються заходи на подолання медичних, медико-соціальних, економічних, соціальних, культурних та інші чинників епідемії туберкульозу;
– протитуберкульозні програми вузькоспеціалізовані медичні і не враховують соціально-економічні чинники епідемії, тобто не спрямовані на комплексне вирішення проблеми;
– не вивчені, не оцінені та не сформовані групи ризику, відсутня цілеспрямована робота із ними;
– не на належному рівні профілактика туберкульозу та виявлення нових випадків захворювання, яка мала би базуватись, в першу чергу, на профілактиці інфікованості населення збудником туберкульозу, як гарантії не захворіти на туберкульоз, своєчасній діагностиці хвороби шляхом профілактичних оглядів (алгоритм їх проведення необхідно переглянути та ввести у відповідність до сучасних реалій) та контрольованого правильного лікування;
– незадовільне і несвоєчасне забезпечення медичними препаратами;
– низька ефективність лікувальних заходів;
– моральний та матеріальний занепад переважної більшості протитуберкульозних установ;
– незадовільне фінансове забезпечення протитуберкульозних закладів, а також неефективне використання бюджетних асигнувань;
– незадовільне кадрове забезпечення протитуберкульозних закладів;
– населення погано поінформоване про туберкульоз, в країні не відбувається соціальна мобілізація на подолання епідемії;
– недоступність медичної допомоги для значної кількості населення.
- Відсутній аналіз соціально-економічних чинників епідемії туберкульозу та проблем, пов‘язаних із групами ризику захворювання на туберкульоз, не надається їх перелік та характеристика, не визначені особливості профілактичної роботи із ними тощо.
- Відсутня оцінка повних фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми.
- В усіх прийнятих загальнодержавних програмах відсутній аналіз проблеми на міжгалузевому рівні та не ставилося завдання внаслідок взаємодії і координації діяльності всіх зацікавлених сторін сприяти усуненню докорінних соціально-економічних причин поширення епідемії туберкульозу.
Таким чином, не задовольняється одна з найважливіших умов розроблення державних цільових програм, визначена ст. 2 Закону України «Про державні цільові програми», а саме, що має існувати проблема, розв’язання якої неможливе засобами галузевого управління та яка потребує державної підтримки, координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
- Загальнодержавні програми не містять в собі алгоритму (або конкретних рекомендацій) щодо форм, методів та шляхів досягнення завдань, заходів та індикаторів для кожного з виконавців, що унеможливлює досягнення мети Загальнодержавної програми з причин відсутності реальної координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
- Значну перешкоду успішному виконанню заходів загальнодержавних програм створює також та обставина, що, з-поміж усіх визначених її виконавців, розпорядниками коштів державного бюджету України, що надаються на виконання програми, виступають, як правило тільки МОЗ України та АМН України. Решті виконавців видатки з державного бюджету України на виконання ними своїх функцій в рамках програми не передбачені.
Аналогічні проблеми характерні і для регіональних програм:
- Вони є вузькоспеціалізованими соціальними програмами, спрямованими на вирішення проблеми туберкульозу на відповідній території виключно медичними засобами.
- В них відсутній аналіз груп ризику захворювання на туберкульоз, які є специфічними для даної області, не дається прогноз розвитку захворюваності серед них та не визначаються основні напрями профілактичної роботи із ними.
- В них не здійснюється оцінка фінансових, матеріальних та людських ресурсів, необхідних для протидії епідемії туберкульозу на території відповідної області. Так, наприклад, в 15 обласних програмах, які діяли в попередній період часу, відсутня оцінка потреб щодо фінансування заходів протидії захворюванню на туберкульоз за кошти районних та міських бюджетів.
В 22 обласних програмах відсутнє визначення на які конкретно витрати передбачається спрямування видатків, виділених на їх виконання з відповідних бюджетів. Зокрема, в таких програмах лише зазначається, що обсяги фінансування визначатимуться у межах видатків місцевих бюджетів. Це свідчить на користь того, що відсутня наявність реальної можливості ресурсного забезпечення виконання протитуберкульозних програм в переважній більшості регіонів України.
- В частині мети та завдань обласні програми копіюють Загальнодержавну програму, не відображаючи специфіку того чи іншого регіону, де вони приймаються.
- Вони не містять в собі алгоритму (або конкретних рекомендацій) щодо форм, методів та шляхів досягнення завдань, заходів та індикаторів для всіх виконавців, що унеможливлює досягнення мети кожної з них з причин відсутності реальної координації діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в тій чи іншій області.
- З огляду на її системну недосконалість, бажано будь-які зміни до діючої Загальнодержавної програми вносити лише на основі ґрунтовного аналізу досягнень та недоліків її виконання у попередній період та ретельного аналізу вже затверджених регіональних програм, в першу чергу – щодо їх змістовного та ресурсного наповнення, оскільки на момент прийняття Закону України «Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на відповідний період часу» законодавець цією інформацією не володіє і не може належним чином оцінити фінансові, матеріальні та людські ресурси, необхідні для виконання поставленої мети та завдань в цілому, як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.
Чиїх інтересів торкається Загальнодержавна програма (стейкголдери)?
Заінтересовані сторони це всі ті, хто має відношення до розв’язання питань вироблення політики — і всередині влади, і поза нею, тобто всі, чиї позиції варто брати до уваги при аналізі політичної ситуації, тому що вони можуть вплинути на процеси ухвалення та впровадження рішень.
- Органи влади та ключові особи, які приймають рішення не достатньо вмотивовані та не повною мірою заінтересовані у системному вирішенні проблеми туберкульозу внаслідок її складності, комплексності та фінансової ємності. Тому державні заходи обмежуються епізодичними втручаннями, які в цілому на ситуацію не впливають. «Нетипові» для цієї діяльності органи влади не хочуть добровільно брати на себе додаткові повноваження.
Водночас, Міністерство охорони здоров’я України не зацікавлене в тому, щоб розділяти сфери впливу на епідемію туберкульозу із іншими органами державної виконавчої влади, оскільки це призведе, зрештою, до «розпорошення» фінансових потоків, в першу чергу – за рахунок міжнародної фінансової допомоги, які тепер концентруються в МОЗ. Тому треба проводити систематичну і системну роз’яснювальну роботу в цьому середовищі.
- Державні та муніципальні службовці є тією категорією осіб, які бажають кар’єрного росту, позитивного іміджу, але, в більшості своїй, немотивовані розробляти та приймати ефективні рішення, які можуть покращити ситуацію у сфері туберкульозу, в тому числі, побоюючись брати відповідальність на себе. З іншого боку, вони не достатньо інформовані щодо небезпеки туберкульозу. Тому треба проводити систематичну і системну роз’яснювальну роботу в цьому середовищі.
- Політичні партії і політики в більшості своїй недостатньо розуміються у проблемі туберкульозу, що пояснює другорядний характер для них рішень, що приймаються на користь заходів боротьби із туберкульозом. Політики та особи на виборних посадах використовують проблеми туберкульозу переважно у своїх виборчих інтересах, тож вони не мають системного характеру і, є по суті, є популістськими. Тому треба проводити систематичну і системну роз’яснювальну роботу в цьому середовищі.
- Підприємництво. Підтримка бізнесом заходів протидії захворюванню на туберкульоз може ґрунтуватися на самій природі підприємництва, а саме на можливості отримання більших прибутків за рахунок зменшення податків, у випадку надання відповідної благодійної допомоги, створення нових робочих місць тощо. Втім, держава не стимулює заінтересованість бізнесу щодо його участі у вирішенні проблеми туберкульозу внаслідок обмеженого характеру самої державної політики у цій сфері.
- Фармацевтичний бізнес може бути напряму заінтересований у розвитку медичних послуг та лікуванні туберкульозу, оскільки це розширює ринок протитуберкульозних препаратів, а державна підтримка забезпечуватиме доступність якісних вітчизняних протитуберкульозних препаратів, сприятиме підвищенню їх конкурентоспроможності на внутрішньому та міжнародному ринках. Наразі, держава не стимулює таку заінтересованість фармбізнесу.
- Джерелом соціальної мобілізації у сфері протидії туберкульозу та її рушійною силою є спеціалізовані протитуберкульозні неурядові організації. Вони генерують суспільно-значимі ідеї, формують громадську думку, здійснюють роз’яснювальну роботу та забезпечують розуміння в суспільстві стану вирішення проблеми, проводять первинну інформаційну профілактику захворювання на туберкульоз. Втім, НУО залежать від державного та зовнішнього фінансування, що обмежує їх діяльність вимогами, що висуваються донорами.
- Міжнародні неурядові організації заінтересовані у просуванні в Україні своїх стратегій подолання туберкульозу, що призводить до надмірного тиску в цьому на державні органи та руйнування існуючої структури надання фтизіатричної допомоги. Реформа системи управління у сфері протидії туберкульозу може суттєво зашкодити такому впливові, тому вони можуть бути не заінтересовані у радикальній зміні ситуації щодо державної політики України у сфері протидії туберкульозу, що зменшить тут їх вплив на систему охорони здоров‘я. особливо в частині соціальних інфекційних захворювань, за яким в Україні в них міцно закріпився лідерський статус.
- Приватні благодійні фонди та донори, як правило, переслідують свої власні корпоративні інтереси, або інтереси своїх засновників, тому зацікавлені у відповідному суспільному резонансі. Їх діяльність у сфері протидії захворюванню на туберкульоз, переважно, обмежується цілим рядом корпоративних пріоритетів та інтересів, що робить таку діяльність дещо односторонньою та заангажованою.
- ЗМІ мають значний потенціал для забезпечення сприятливої суспільно-політичної ситуації для подолання епідемії туберкульозу. Водночас, більшість впливових ЗМІ знаходяться під контролем, або у власності певних політичних та економічних кіл, отже проблема туберкульозу не знаходить тут необхідного висвітлення, або певним чином заангажована.
- Загальне населення. Соціально-адаптовані верстви поки що не заінтересовані у вирішенні проблеми внаслідок поганої поінформованості та традиційної соціальної апатії. Активна роз’яснювальна робота може сприяти соціальній мобілізації загального населення на протидію туберкульозу.
- Групи ризику захворювання на туберкульоз, серед яких виділяються ті, кого торкнулася проблема, а також ті особи, самий спосіб життя яких несе в собі потенційну небезпеку захворювання на туберкульоз (бездомні, мігранти, наркозалежні, алкоголіки, ВІЛ-інфіковані, особи, які звільнилися з місць позбавлення волі тощо). Перша група в цій категорії більш ознайомлена із проблемою і заінтересована у її вирішенні, щоб не захворіти та уберегти від захворювання своїх рідних та близьких.
Друга група в цій категорії менш інформована та мотивована на охорону власного здоров’я, втім, за умов підвищення інформованості та забезпечення вільного доступу до безоплатних медичних послуг, може бути включена в систему заходів із протидії туберкульозу. Водночас, цьому може заважати традиційна стигма цієї категорії громадян в суспільстві та спротив обов’язковому контролю.
- Пацієнти, хворі на туберкульоз. Ця категорія також не є однорідною і включає в себе як тих, хто прагне до одужання, так і тих, які не заінтересовані у вилікуванні, оскільки не хочуть втрачати послуг, які отримують, маючи статус хворого. Водночас, перша категорія заінтересована у регулярній поставці у лікувальні установи протитуберкульозних препаратів, отриманні якісної і безоплатної медичної допомоги та санаторно-курортного лікування.
В цьому, безперечно, заінтересовані і їх родичі. Особливу групу в цій категорії становлять тяжко і невиліковно хворі на туберкульоз, які потребують хоспісної та паліативної допомоги. Не маючи можливості впливати безпосередньо на вирішення проблеми, вони опосередковано впливають на моральну відповідальність суспільства за неї. Втім, внаслідок свого переважно соціально-вразливого статусу, низького освітнього рівня та поганої поінформованості ці особи не розбираються в засадах державної політики і впливу на вирішення проблеми не матимуть.
- Медичний персонал тубдиспансерів є особливо заінтересованою категорією в ефективному вирішенні проблеми. Головні лікарі заінтересовані у повному фінансуванні, розвитку матеріальної бази та інфраструктури протитуберкульозних установ, забезпеченості транспортними засобами, укомплектованості кадрами та зменшенні тягарю відповідальності за стан протитуберкульозних заходів в регіоні, зміні підходів до оцінки ефективності їх роботи.
Водночас, вони не завжди заінтересовані у публічному визначенні реальної епідемічної ситуації на підпорядкованій території. З іншого боку, медичний персонал заінтересований у зміні оцінки ефективності їх праці та реальному її нормуванні, підвищенні заробітної плати та соціальних пільг, дотриманні інфекційного контролю, збереженні лікувальної інфраструктури. Однак, ця категорія в принципі не може бути заінтересована у реформуванні засад державної політики, оскільки справедливо передбачає, що впровадження будь-яких змін та відповідальність за це будуть перекладені на неї.
Таким чином, переважна більшість з числа так званих заінтересованих сторін, обіймаючи власну нішу в системі заходів із протидії захворюванню на туберкульоз, об‘єктивно може упереджено поставитися до ідеї реформування державної політики боротьби із туберкульозом, виявити свою незгоду, або взагалі не проявити своєї заінтересованості в тому.
Виходячи із передбачення, що в України немає іншого шляху подолання епідемії туберкульозу, як здійснення радикальної реформи державної політики у зазначеній сфері, особливого значення набувають заходи адвокаційної та соціально-мобілізаційної комунікації на рівні влади і громад, роз‘яснювальна робота в середовищі заінтересованих сторін, політична підтримка та воля з боку вищих посадових осіб держави, прогресивних політиків, політичних партій.
На що повинна бути скерована Загальнодержавна цільова соціальна програми протидії захворюванню на туберкульоз?
- Має бути забезпечена сприятлива для подолання епідемії туберкульозу суспільно-політична ситуація.
- Підвищений рівень обізнаності службовців органів державної влади і місцевого самоврядування та населення у питаннях, пов’язаних із туберкульозом, його профілактикою, виявленням та лікуванням сприятиме посиленню рівня політичної відповідальності органів місцевого самоврядування за розробку та впровадження загальнодержавних та місцевих планів (програм) протидії захворюванню на туберкульоз.
- Проведена соціальна мобілізація громад на підтримку та участь у розробці і реалізації місцевих планів (програм) протидії захворюванню на туберкульоз сприятиме протидії проявам стигми і дискримінації щодо осіб, постраждалих від туберкульозу та покращенню епідемічної ситуації.
- Розроблена політика протидії захворюванню на туберкульоз на основі комплексного міжвідомчого (багатовідомчого) та міжсекторального (багатосекторального) підходу, що дозволить позбутися вузько медичного способу вирішення проблеми туберкульозу та залучити інші (немедичні) органи державної влади і місцевого самоврядування до її розв’язання.
- Мобілізовані наявні матеріальні, фінансові та людські ресурси, що сприятиме забезпеченню ефективної відповіді на виклики туберкульозу.
- Виявлений, описаний і здійснений постійний контроль за групами ризику захворювання на туберкульоз, які проживають на території різних регіонів, що дозволить взяти під контроль категорії населення, найбільш вразливі до захворювання на туберкульоз та інші соціально небезпечні інфекційні хвороби.
- Має бути гарантована політична підтримка та зміцнення програми протидії туберкульозу серед дітей та підлітків, підвищення якості та доступності послуг щодо профілактики та діагностики цієї хвороби серед дітей та підлітків, підвищення якості та доступності медичних послуг хворим на туберкульоз дітям та підліткам.
- Мають бути створені необхідні умови для формування нових елементів системи протидії туберкульозу, що передбачає пріоритет його соціальної профілактики та пацієнт орієнтованих моделей надання медичної допомоги.
- Очікується, що завдяки заходам Загальнодержавної програми буде досягнуто покращення якості медичних профілактичних заходів, своєчасного виявлення туберкульозу, забезпечення доступності послуг із лікування туберкульозу для всіх верств населення яка буде базуватись, в першу чергу, на профілактиці інфікованості населення збудником туберкульозу, як гарантії не захворіти на туберкульоз, своєчасній діагностиці хвороби шляхом профілактичних оглядів (алгоритм їх проведення необхідно переглянути та ввести у відповідність до сучасних реалій) та контрольованого правильного лікування.
Ми вважаємо, що для подолання епідемії туберкульозу потрібно організувати і виконати такі три першочергових та найбільш значущих завдання:
- Своєчасне виявлення хворих на туберкульоз.
- Ізоляція хворих на туберкульоз органів дихання (крім випадків туберкульозу плеври та туберкульозу внутрішньогрудних лімфатичних вузлів без бронхо-нодулярних нориць).
- Правильне контрольоване лікування аж до повного виліковування.
Якщо хоч одна з цих складових не буде виконуватись належним чином – епідемію подолати неможливо. При цьому, найбільш об`єктивним та показовим результатом ефективної роботи по боротьбі з туберкульозом є відсутність або значне зменшення інфікованості населення збудником туберкульозу.
Забезпечення успішності заходів боротьби із туберкульозом в Україні, на нашу думку, можливе шляхом виконання наступних основних заходів:
– впровадження обов‘язкових профілактичних медичних оглядів всього населення з метою своєчасного виявлення випадків захворювання на туберкульоз;
– впровадження обов‘язкових профілактичних медичних оглядів на туберкульоз осіб з числа внутрішньо переміщених при постановці на облік та отриманні допомоги чи виїзді за межі держави і таке інше;
– створення достатнього ліжкового фонду для забезпечення стаціонарного лікування хворих на туберкульоз;
– розробка дієвого закону про примусове лікування або ізоляцію хворих на туберкульоз, які ухиляються від лікування, так як вони створюють загрозу інфікування здорових осіб.
В пріоритеті має бути право здорових людей бути не інфікованими збудником туберкульозу, а відтак і ніколи не захворіти на туберкульоз. І це право має бути забезпечено законодавчими документами України та шляхом ефективної роботи відповідних державних структур. Адже відомо, що гарантією того, що людина ніколи не захворіє на туберкульоз є відсутність інфікованості її збудником туберкульозу. Також відомо, що кожна людина, яка інфікована збудником туберкульозу має ризик, протягом свого життя, захворіти на туберкульоз.
Також, Маємо честь презентувати Вам Національну платформу об’єднаних зусиль у протидії туберкульозу в Україні (далі – Національна платформа). Із метою Національної платформи об’єднаних зусиль у протидії туберкульозу в Україні, загальними та спеціальними її завданнями, можна ознайомитися за посиланням
Ми інформуємо про великі виклики, які постали перед Україною, особливо в часи війни проти російських агресорів, у питаннях протидії туберкульозу!
Ми звертаємося до академічних, наукових установ, обласних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, лікарів – фтизіатрів, інфекціоністів, епідеміологів, представників закладів охорони здоров’я, окремих лікарів – експертів, представників фармацевтичних компаній, фахівців з фармацевтичною освітою, професіоналів у галузі охорони здоров’я, фахівців з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров’я, усіх зацікавлених осіб.
Запрошуємо Вас приєднатися до Національної платформи шляхом заповнення Гугл Форми приєднання
Також, будемо вдячні за поширення цієї інформації серед фахівців, яких зацікавить питання долучитися до участі в Національній платформі!
З Програмними статтями щодо створення Національної платформи можна ознайомитись та завантажити:
З повагою, Співкоординатори Національної платформи