Шановні колеги. Засвідчуємо свою повагу та інформуємо із зазначеного питання.
Дякуємо за надісланий матеріал щодо «Стратегії розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги населенню.»
Це свідчить про те, що посадові особи нинішнього МОЗ України нарешті зрозуміли важливість розробки зазначеної Стратегії в умовах того, що туберкульоз в Україні являє собою серйозну проблему для системи охорони здоров’я. так і є великим тягарем як для людей так і для держави у цілому.
Разом з тим, розгляд Стратегії тільки зараз, показує провали державної політики в сфері протидії туберкульозу та хаотичні, без розуміння чіткої Стратегії, дії відповідних посадових осіб нинішнього МОЗ України.
Так, з 2014 р. Україна вперше ввійшла до десяти країн світу з найвищим показником мультирезистентного туберкульозу та обіймає друге місце в світі по поширенню туберкульозу із широкою лікарською стійкістю. Щодня від цієї хвороби в Україні помирають 11 наших співвітчизників!
Офіційна статистика МОЗ, яка повинна лягати в основу планів і розрахунків, вже давно не відповідає дійсності, МОЗ не приймає ефективних заходів для виявлення реального резервуару хворих на туберкульоз. За даними ВООЗ недовиявлення складає більш ніж 20%, за експертними даними – до 30%.
МОЗ звітує про зниження захворюваності на туберкульоз за результатами виконання попередньої програми на 9%, в той час як Рахункова палата України встановила, що майже 82% заходів цієї програми, на яку витрачено понад 3,2 млрд. грн, реалізовано частково або не виконані взагалі.
Не розроблений Національний план з інфекційного контролю, хоча це регламентовано вимогами та рекомендаціями Глобального Фонду та його створення виділені відповідні кошти.
Відсутня система епіднагляду за інфекціями що пов’язані з наданням медичної допомоги. Неналагоджений зворотній зв’язок з регіонами щодо наставництва з інфекційного контролю. Відсутні нормативні документи які регулюють питання інфекційної безпеки в закладах охорони здоровя. Взагалі фактично відсутня координація за напрямком інфекційна безпека.
За даними ВООЗ в Україні середній розрахунковий показник захворюваності дітей на туберкульоз дорівнює 37,4 на 100 тис., або 2500 дітей. Тобто, в 4,5 рази перевищує офіційний показник. В той час як в економічно благополучних країнах випадки ТБ у дітей вкрай поодинокі (Tuberculosis surveillance and monitoring in Europe, WHO. 2017.162p.)
Стрімко (більше ніж удвічі) зріс рівень захворюваності серед працівників протитуберкульозних лікувальних закладів
Україна підходить фактично до епідемії мультирезистентного туберкульозу. Так, з вперше виявлених осіб, 25% є вже з мультирезистентними формами.
Ще у 2016 році завершила свою дію Загальнодержавна цільова соціальна програма протидії захворюванню на туберкульоз на 2012 -2016 роки. Наступна Програма – провалена непрофесіоналізмом посадовців МОЗ України. .
Тобто, в вище перерахованих умовах Україна живе без Національної Програми, без Стратегії, без чіткого розуміння як, куди, яким чином країна буде рухатися в умовах різко зростаючої загрози туберкульозу! Все це – непрофесіоналізм, безвідповідальність, і відповідно, повний хаос та безлад у такому важливому питанні, як протидія туберкульозу!
Можна перераховувати багато, зупинимося ще на наступному вкрай важливому питанні.
Зазначена Стратегія має будуватися на рекомендаціях ВООЗ, Так, зокрема, резолюцією 67-ї сесії Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), Женева, травень 2014 року визначається, що «для того, щоб зупинити епідемію туберкульозу, буде потрібно подальше розширення масштабів і рівня охоплення заходами лікування і профілактики туберкульозу, розробка систем і політики для створення сприятливих умов і поділу відповідальності, а також активна розробка і використання нових засобів лікування та профілактики туберкульозу на основі цілеспрямованих наукових досліджень та інновацій», але вирішити проблему туберкульозу можна лише усунувши її причини та подолавши негативні наслідки їх існування, що вимагає багатогалузевого і багатосекторального підходу. Незважаючи на те, що ця стратегія, наразі, є основним керівним документом для світової співдружності у подоланні туберкульозу, в Україні жодним чином на державному рівні не було застосовано заходів для реалізації багатогалузевого підходу до протидії туберкульозу, до якого закликає світові уряди ВООЗ.
В пропонованій Стратегії це не відображено.
Хочемо зазначити, що БО «Українці проти туберкульозу» спільно з партнерськими організаціями з Коаліції «Зупинимо туберкульоз разом» підготували та надали на національному рівні розроблені матеріали щодо «Створення сприятливих суспільно-політичних умов для переходу на модель лікування туберкульозу, орієнтовану на потреби людини: міжвідомча та міжсекторальна взаємодія»
Вбачається, що вже з новим керівництвом МОЗ України ми зможемо підготувати повноцінну Стратегію, яка має відповідати сучасним викликам подолання туберкульозу в Україні.
З повагою, Віталій Руденко
За дорученням партнерських протитуберкульозних організацій з Коаліції «Зупинимо туберкульоз разом»