Пропозиції Фундації «Громадський рух «Українці проти туберкульозу» та Всеукраїнської спілки громадських організацій «Коаліція «Зупинимо туберкульоз разом» за підсумками Комітетських слухань у Верховній Раді України на тему «Про запобігання поширенню епідемій туберкульозу, ВІЛ-інфекції/СНІД та вірусних гепатитів» від 18 жовтня 2013 року
Успішність боротьби із туберкульозом та іншими соціально небезпечними хворобами це – питання політичної волі держави, мобілізації наявних ресурсів та дисциплінованості і відповідальності всіх учасників процесу.
18 жовтня 2013 року у Верховній Раді України відбулися слухання на тему: «Про запобігання поширенню епідемій туберкульозу, ВІЛ-інфекції/СНІД та вірусних гепатитів», організовані Комітетом з питань охорони здоров‘я, що є свідченням занепокоєння парламентарів гостротою ситуації, пов‘язаної із невпинним поширенням в Україні інфекційних соціально хвороб. Втім, за етіологією, масштабами, викликами та наслідками ці захворювання не є тотожними, більше того – чинні державні політики протидії кожному із цих захворювань та шляхи їх вдосконалення вимагають окремого глибокого системного обговорення актуальних проблем туберкульозу, ВІЛ-інфекції/СНІД та вірусних гепатитів, тож спроба зробити це в рамках одного публічного заходу суттєво зменшила ефективність комітетських слухань в цілому та їх рекомендацій зокрема.
Джерелом поширення туберкульозу та інших соціально небезпечних хвороб є наявність в Україні низки соціально-економічних проблем, які створювались протягом останніх років – факторів ризику та окремі верстви населення – так звані групи ризику захворювання, які утворилися в суспільстві внаслідок не вирішення зазначених проблем впродовж тривалого часу.
Із упевненістю можна говорити, що в суспільстві утворився значний, причому досі не облікований та не контрольований державою прошарок населення, самий спосіб життя яких свідчить про те, що вони можуть бути носіями соціально небезпечних хвороб. До них, зокрема, можна віднести: осіб, які знаходяться за межею бідності, бездомних, наркозалежних, осіб, які знаходяться під вартою або звільнилися із місць позбавлення волі, алкоголіків, осіб без певного роду занять, безробітних, представників ромського етносу, робітників шкідливих виробництв, незаконних мігрантів та деяких інших.
Фактори ризику безпосередньо впливають на виникнення, формування та стан груп ризику, що забезпечує постійне відновлення нових випадків захворювання. Водночас, якщо ВІЛ-інфекція/СНІД – переважно поведінкова хвороба, то туберкульоз, в першу чергу – проблема політична та соціально-економічна і, за експертними оцінками, лише на 15,0 – 20,0% успішність її вирішення залежить від медичних заходів.
Проблема туберкульозу вийшла за рамки суто медичної галузі та набула статусу проблеми загальнодержавного значення через невпинне зростання темпів його поширення серед населення України. Тому державна політика протидії захворюванню на туберкульоз не може бути успішною, якщо спрямована на долання викликів туберкульозу виключно медичними засобами, не передбачаючи, в основі своїй, комплексний підхід, який сприятиме усуненню докорінних соціально-економічних причин та наслідків поширення в Україні епідемії туберкульозу.
Враховуючи питому вагу факторів ризику, що впливають на формування і розвиток соціально небезпечних хвороб, галузеве управління складним соціальними об’єктами, якими є епідемії туберкульозу, ВІЛ-інфекції/СНІД та вірусних гепатитів видається вкрай обмеженим та може здійснюватися виключно у межах покладених на медичну галузь функцій в частині організації надання медичної допомоги особам, які постраждали від соціально небезпечних хвороб. Внаслідок суто медичного підходу до аналізу епідеміологічних показників, в Україні своєчасно не прогнозуються перспективи розвитку епідемії туберкульозу та інших соціально небезпечних хвороб та не розробляються відповідні плани комплексної національної міжвідомчої відповіді їх викликам. Тому МОЗ України надалі не повинно бути монопольним провідником державної політики у сфері протидії соціально небезпечним хворобам, а ефективне державне управління у визначеній сфері має ґрунтуватись на розвиткові горизонтальних зв’язків між різними органами державної влади і представниками громадянського суспільства.
Міжнародний досвід організації державних заходів щодо запобігання розвитку соціально небезпечних хвороб підтверджує існування такого механізму державного впливу на цю проблему, за якого сфера відповідальності держави за дотримання епідемічного благополуччя населення поділена між центральними органами виконавчої влади, які безпосередньо і не належать до охорони здоров’я, а є керованою іншими відомствами, наприклад, у сфері охорони природи, сільського господарства, енергетики, надзвичайних ситуацій, внутрішніх справ тощо.
Інструментом реалізації державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз та іншим соціально небезпечним хворобам є вузькоспеціалізовані медичні соціальні загальнодержавні та відповідні їм місцеві цільові програми, спрямовані виключно на покращення надання населенню медичної допомоги. По суті своїй, замість того, щоб ліквідовувати причини епідемій, ці програми зорієнтовані на долання їх наслідків, а отже на порядку денному – системний перегляд підходів до їх розробки та шляхів впровадження зокрема та до державної політики протидії соціально небезпечним хворобам в цілому.
Для досягнення успішності у боротьбі із туберкульозом в Україні потрібно забезпечити дотримання одного з основних принципів профілактики інфекційних хвороб, визначених у ст. 10 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме «комплексність проведення профілактичних, протиепідемічних, соціальних і освітніх заходів, обов'язковість їх фінансування».
Фінансування заходів з протидії туберкульозу становить 30,0 – 60,0% від потреби. Закупівля медичного обладнання за державний кошт впродовж 2009 – 2012 років не відбувалася взагалі. Видатки на протидію захворюванню на туберкульоз з місцевих бюджетів впродовж 2009 – 2012 років були скорочені у 3 – 4 рази. Тільки впродовж 2007–2011 років фтизіатрична галузь недоотримала з державного бюджету України більше ніж 200000 тис. грн.
З огляду на викладене, пропонується додати до рекомендацій комітетських слухань наступні положення в частині вдосконалення державної політики протидії захворюванню на туберкульоз:
1. Враховуючи, що епідемія туберкульозу в Україні має надзвичайний характер, що наносить суттєвої шкоди генофонду, економіці, національній безпеці, та виходячи із того, що Україна є унітарною державою, вважати за необхідне збереження подальшої централізації планування всіх заходів протидії захворюванню на туберкульоз, в тому числі – на регіональному рівні, та жорсткий державний контроль за їх виконанням аж до моменту досягнення показників часу оголошення епідемії у 1995 році. В процесі досягнення позитивних результатів у сфері протидії захворюванню на туберкульоз, підкріплених відповідними позитивними результатами адміністративної та бюджетної реформи поступово переходити до принципу відповідальності громад та соціальної мобілізації на протидію туберкульозу на рівні громад.
2. Верховній Раді України визнати на державному (законодавчому) рівні, що туберкульоз в Україні є складною комплексною політичною, економічною, соціальною, медичною, гуманітарною, культурною тощо проблемою, вирішення якої засобами одного лише галузевого медичного впливу та управління не є ефективним.
3. З огляду на комплексний характер державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз, Верховній Раді України внести необхідні зміни і доповнення до Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», як базового закону, в частині визначення поняття державної політики та встановлення компетенції різних органів державної влади у визначеній сфері.
4. Верховній Раді України внести зміни до порядку розробки та впровадження загальнодержавної цільової програми протидії захворюванню на туберкульоз як міжгалузевої комплексної соціально-економічної програми на основі повної оцінки всіх наявних ресурсів, чіткого визначення алгоритму її впровадження та надання чітких рекомендацій всім її виконавцям та із забезпеченням фінансування всіх її заходів для всіх виконавців захищеними статтями державного бюджету України.
5. Верховній Раді України розмежувати в державному бюджеті України державні цільові програми у складі бюджетної програми «Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІД, лікування онкологічних хворих, в тому числі на умовах фінансового лізингу» (КПКВК 2301370), передбачити їх подальше фінансування захищеними статтями за окремими бюджетними програмами.
6. Президентові України визначити сфери відповідальності різних центральних органів виконавчої влади за дотримання епідемічного благополуччя населення та протидію захворюванню на туберкульоз (та іншим соціально небезпечним хворобам) та внести відповідні зміни та доповнення в положення про них.
7. Комітету з питань охорони здоров‘я Верховної Ради України створити міжсекторальну робочу групу для проведення комплексної оцінки небезпеки туберкульозу, його викликів та соціально-економічних наслідків для України і розробити пропозиції, в яких визначити та проаналізувати економічні, соціальні, правові, освітні, культурні, комунікативні, медичні, наукові проблеми, без вирішення яких реальне зменшення рівня захворюваності на туберкульоз та ефективний контроль за туберкульозом не можливий. За підсумками роботи комісії організувати і провести науково-практичну конференцію на тему «Сучасні виклики туберкульозу та державна політика щодо його подолання в Україні».
8. Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України передбачити в державному бюджеті України солідарне із місцевими бюджетами фінансування заходів протидії захворюванню на туберкульоз, а не лише централізовану закупівлю препаратів та обладнання, в тому числі – створення відділень для лікування хворих на хіміорезистентний туберкульоз, забезпечення зовнішнього лабораторного контролю якості бактеріологічної діагностики, навчання лікарів, інформування громадськості про небезпеку туберкульозу та санітарну освіту населення, капітальний ремонт протитуберкульозних закладів, реконструкцію їх очисних споруд, соціальну підтримку хворих на туберкульоз тощо.
9. Комітету з питань охорони здоров‘я Верховної Ради України ініціювати з метою обговорення стану протидії захворюванню на туберкульоз та засад реформування державної політики у визначеній сфері провести парламентські слухання на тему «Державна політика протидії захворюванню на туберкульоз: проблеми та шляхи реформування».
10. Кабінету Міністрів України розробити програму державного управління у сфері протидії соціально небезпечним хворобам на основі розвитку горизонтальних зв’язків між різними органами державної влади і представниками громадянського суспільства.
11. Кабінету Міністрів України та Верховній Раді України визначити перелік, розробити та внести зміни і доповнення до галузевих законів, державних цільових програм, підзаконних актів та іншої діючої нормативно-правової бази в частині, що спрямована на забезпечення комплексного міжгалузевого вирішення проблеми туберкульозу.
12. Кабінету Міністрів України розробити нормативні акти по примусовій ізоляції бактеріовиділювачів, які ухиляються від лікування, в яких визначити ступінь кримінальної відповідальності хворих на туберкульоз, що є бактеріовиділювачами без постійного місця проживання, які ведуть асоціальний спосіб життя та неодноразово ухилялись від специфічного лікування, через неможливість застосування до них процедури притягнення до госпіталізації за рішенням чуду (неможливість розшукати хворого, «як вітер в полі» неможливо осудити).
13. Кабінету Міністрів України внести зміни до нормативних актів щодо реєстрації випадків туберкульозу: виключити із реєстрації випадків туберкульозу в регіоні випадки в пенітенціарній службі. Випадки туберкульозу в пенітенціарній службі враховувати окремо на рівні країни. Розробити Державні санітарні правила облаштування протитуберкульозних закладів згідно інфекційного контролю та табелю їх оснащення.
14. Кабінету Міністрів України з метою привернення уваги до проблеми туберкульозу в Україні підтримати ініціативу Громадського руху «Українці проти туберкульозу» та Коаліції організацій «Зупинимо туберкульоз разом» щодо обрання зображення квітки незабудки, як символу надії, на фоні національного прапору України – емблемою боротьби із туберкульозом в нашій країні.
15. Кабінету Міністрів України з метою вшанування пам’яті померлих від туберкульозу, пропонуємо встановити 1 серпня – Днем пам’яті постраждалих від туберкульозу (враховуючи той факт, що 1 серпня від туберкульозу померла одна з найвидатніших постатей в історії та культурі України – Леся Українка).
16. Міністерству охорони здоров‘я України спільно із Державною службою України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІД та інших соціально небезпечних захворювань, Міністерством соціальної політики, Державною пенітенціарною службою, Державною міграційною службою, Міністерством внутрішніх справ. Міністерством оборони, Міністерством промислової політики та іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади, за участі представників фтизіатричної служби та інститутів громадянського суспільства розробити критерії віднесення, перелік груп ризику захворювання на туберкульоз та рекомендації щодо здійснення профілактичної та санітарно-освітньої роботи в їх середовищі, включаючи порядок обов’язкових щорічних профілактичних оглядів для бездомних, мігрантів та інших соціально-дезадаптованих верств населення та всіх тих, умови професійної діяльності або життя і побуту яких дають підстави вважати їх такими, що вони мають підвищений ризик захворювання на туберкульоз на предмет встановлення у них можливої хвороби на туберкульоз та, в разі необхідності, організації їх лікування.