Усією громадою проти туберкульозу. Стаття-звернення Громадського руху “Українці проти туберкульозу” та Відділу науки і медицини газети “Урядовий кур’єр” від 13.10.2007 року.
Сьогодні туберкульоз – страшний бич для населення України. Потужно вступивши в стадію епідемії, він косить українців як стигле жито, щорічно позбавляючи життя понад 10 тис. наших співвітчизників. А ті, що залишилися живими, але хворими? Навіть важко уявити рівень «комфортності» їхнього існування. В чому ж справа?
Сказати, що держава не бореться з цим медично-соціальним лихом, так ні. Бореться, аж пил курить. Ще на початку нинішнього століття громадськість була приємно зворушена оптимістичними чутками про створення цільових глибоко продуманих програм, унаслідок виконання яких наші люди мають, якщо й не забути, що таке туберкульоз, то, принаймні, будуть певні, що хворого все-таки врятують.
І ось ця пропагандистсько-лікувальна хвиля, профінансована мірою сил і можливостей державою, доброчинцями, зокрема й зарубіжними, вилилася в Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002-2005 роки. Розгорілася боротьба. Правда, швидше паперова, ніж медична. Галас здійнявся аж до хмар. Оптимісти, які стояли ближче до розподілу коштів, гучно обіцяли ледь не одним махом покінчити з хворобою, а якщо не покінчити, то взяти її в міцну облогу й зупинити. Це, мовляв, гарантовано, бо маємо на озброєнні перевірену в країнах третього світу нову стратегію лікування.
Та минув час, відведений для реалізації оптимістичних заяв та прогнозів, і результат виявився гідним подиву: боролися з туберкульозом, застосовуючи всі можливі стратегії й засоби, а він, клятий, не тільки не здався, а навіть зміцнів і знахабнів. Захворюваність, а за нею й смертність від сухот зросли у порівнянні з тими днями, коли «організована й спланована» боротьба не велася. Та оптимісти не розгубилися. У хід пішли «вагомі» аргументи для виправдання такої ситуації: недостатнє фінансове забезпечення фтизіатричних установ, застаріле обладнання, постійне знищення «прихватизаторами» багатьох спеціалізованих лікарень, диспансерів, санаторіїв, низький рівень підготовки медичних працівників і врешті-решт, брак самих фахівців-фтизіатрів. Трохи згодом зі скрипом зізналися, що й бюджетні кошти пішли кудись «не туди», канули, як вода в пісок: ні сліду, ні плоду. І таки чималенько кануло — понад 70 відсотків, виділених державою гривень.
Нині ми виконуємо нову, тепер уже «Загальнодержавну програму протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках». Це, звичайно, явище позитивне. Але душу гризе черв’ячок сумніву: чи не зникне безслідно й ця оздоровча хвиля у піску чиновницької безвідповідальності, а часом і некомпетентності? Хотілося б вірити, що ні. Але досвід виконання не тільки туберкульозних, а й інших медичних програм не дає підстав бити в литаври. Адже «залізні» аргументи, які виправдають її невиконання, і сьогодні залишаються «живішими від усіх живих». Вагомою є й та причина, що впродовж останніх років 20 чи й більше не з’явилося жодного нового ефективного протитуберкульозного препарату.
Не відкидаючи кончої необхідності державної програми боротьби з туберкульозом, не принижуючи її великого значення в приборканні цього лиха, все ж вважаємо за необхідне звернути увагу на таке. Ще не приступивши до виконання програми, її творці й майбутні виконавці знають, що резистентна форма туберкульозу дуже важко піддається лікуванню, а часто й практично невиліковна. Отже апріорі всі учасники програми не налаштовані на повну перемогу над хворобою, їм бодай би пригальмувати її шалений біг. І тут ми, як правило, спираємося на рекомендації ВООЗ, залучаємо зарубіжний досвід, а якщо вдається, то й допомогу. Це, звичайно, добре. Але чому б нам не залучити і власних резервів, пошукавши порятунку у своїй землі? Скажімо, для початку з’ясувати, чи є в Україні лікарі, які виліковують резистентну форму туберкульозу? Якщо знайдуться, то таких після фахової перевірки потрібно насамперед залучити до виконання програми, надавши їм усіляку підтримку, зокрема й фінансову. Ці гроші, вкладені під певні гарантії успіху, не будуть викинутими на вітер і цілком можливо, що започаткують переможну ходу потужного наступу на туберкульоз. Ми впевнені, що такі люди є, але з тих чи тих причин залишаються невідомими широкому колу громадськості. Отож редакція вирішила зробити свій посильний внесок у цю справу. Звертаємося до лікарів найрізноманітніших шкіл і медичних напрямків: якщо ви виліковуєте туберкульоз і маєте вагомі докази цього, напишіть до нашої газети. Ваш лист буде оприлюднений під рубрикою: «Ми виліковуємо туберкульоз». Просимо також озватися людей, які позбулися цієї хвороби, вказавши в листі до редакції, хто і яким чином допоміг у цьому.
Фундація «Громадський Рух « Українці проти туберкульозу»,
Відділ науки і медицини газети «Урядовий кур’єр»
Матеріал надруковано в номері газети “Урядовий кур’єр” від 13.10.2007 р.