29 липня 2011 року в інформаційному агентстві УКРІНФРМ відбулася прес-конференція, організована Всеукраїнською благодійною організацією «Українська Асоціація благодійників» та Всеукраїнською спілкою громадських організацій «Коаліція організацій «Зупинимо туберкульоз разом».
Прес-конференція проведена за сприяння Міжнародного фонду «Відродження» та Фундації «Громадський рух «Українці проти туберкульозу».
Основна мета прес-конференції: дати громадську оцінку стану реалізації державної політики в сфері боротьби із туберкульозом протягом 2007–2011 років та поінформувати суспільство щодо можливих сценаріїв формування такої політики на 2012–2016 роки.
Україна одна із найбільш постраждалих від туберкульозу країн Європейського регіону. З метою вшанування пам’яті померлих та постраждалих від туберкульозу і тим попередження сучасників про небезпеку цієї хвороби Всеукраїнська спілка громадських організацій «Коаліція організацій «Зупинимо туберкульоз разом» виступила ще 2008 року із громадською ініціативою відзначати 1 серпня – день смерті Лесі Українки від туберкульозу – як День вшанування пам’яті жертв туберкульозу, адже сама історія життя і творчості Лесі Українки є найбільш яскравим прикладом непереможності людського духу у боротьбі із хворобою. З того часу Коаліція неодноразово зверталася до Президентів та Урядів України із закликом підтримати громадську ініціативу і оголосити 1 серпня «Національним днем вшанування пам’яті жертв туберкульозу». Коаліція також запропонувала розмістити в м. Києві на площі Лесі Українки біля її пам’ятника пам’ятний знак на честь жертв туберкульозу в Україні та всьому світі. Леся Українка вела мужню боротьбу із своєю недугою. Втім туберкульоз не зміг зламати сили Лесиного духу, адже вона встигла залишити по собі літературні шедеври справді світового значення.
Виступаючи із своєю ініціативою ми виходили з того, що мудрість держави полягає в тому, щоб своєю любов’ю і милосердям до страждаючих зміцнити в них віру і надію на одужання. Леся Українка лише перша в нашому списку відомих людей з усього світу, постраждалих від туберкульозу. Ось далеко неповний їх перелік: письменники і поети − Михайло Коцюбинський, Степан Руданський, Максим Горький, Джордж Байрон, Шолом-Алейхем, Ілля Ільф, Олександр Грін, Віссаріон Бєлинський, Микола Добролюбов, Борис Грінченко, Федір Достоєвський, Антон Чехов, Роберт Стівенсон, Семен Надсон, Олексій Кольцов, Іван Нікітін, Шандор Петефі, Енн Бронте, Андре Жид, Анна Ахматова, Алан Сіллітоу, Франц Кафка, Олександр Бєляєв, Дмитро Мамін-Сибіряк, Альберто Моравіа, Фрідріх Шиллер, Олександр Купрін, Василь Гроссман; композитори і музиканти − Фредерік Шопен, Нікола Паганіні, Йозеф Гайдн, Карл фон Вебер, Ігор Стравінський, Олександр Варламов; актори − Вів’єн Лі, Сара Бернар; філософи − Бенедикт Спіноза, Альбер Камю; художники Ісаак Левітан та Амадео Модильяні, вчений Володимир Вернадський та багато інших.
Ці видатні особистості, які страждали від туберкульозу, зробили неоціненний внесок в скарбницю світової культури і розвиток сучасної цивілізації. При цьому немає сумніву, що своєї величі вони досягли якраз завдяки своїй високій працездатності, фізичній і соціальній активності. Поширення в українському суспільстві правдивої інформації щодо життя цих людей, їх творчості та мужньої боротьби із підступною хворобою в ті часи, коли вона вважалася невиліковною, повинна стати невід’ємною частиною державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз. Цим ми можемо значно вплинути на суспільну свідомість наших співвітчизників в їх ставленні до туберкульозу та до хворих на туберкульоз, а самих хворих стимулювати до лікування, одужання та повернення до соціально активного і здорового життя.
Втім, жодна українська влада не підтримала досі цю громадську ініціативу. При цьому хочемо нагадати, що щороку 16 травня відзначається день пам’яті жертв СНІД, в подіях якого беруть участь, в тому числі, і представники органів державної влади. Очевидно, влада, особливо напередодні Євро 2012, зайвий раз не хоче привертати суспільну увагу до проблеми туберкульозу в Україні. Від того проблема туберкульозу в Україні роками не вирішується, не відбувається соціальної мобілізації різних верств населення на протидію епідемії, адже суспільство в цілому недостатньо усвідомлює проблему, оскільки відсутні необхідні для цього заклики на самому високому політичному рівні.
В ході прес-конференції були висвітлені наступні основні проблеми:
Ø Епідемічна ситуація з туберкульозу та сучасна державна політика у боротьбі з епідемією туберкульозу в Україні: стан, проблеми та перспективи.
Ø Проект Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки: нова стратегія боротьби із туберкульозом чи рецидив минувшини!?
Ø Амністія 2011: чи здатна держава забезпечити подальший інфекційний контроль за хворими на туберкульоз громадянами, які звільняються?
Ø Презентація нового випуску інформаційно-аналітичного вісника Коаліції «Зупинимо туберкульоз разом» на тему «16 років протитуберкульозного «довгобуду».
Ø Україна одна із найбільш постраждалих від туберкульозу країн. Чому жодна українська влада не підтримує громадську ініціативу про оголошення 1 серпня – дня смерті Лесі Українки від туберкульозу – Національним днем вшанування пам’яті жертв туберкульозу?
Туберкульоз продовжує залишатися для народу України складною і не перебореною медичною та соціальною проблемою. В Україні склалася досить суперечлива ситуація в сфері протидії захворюванню на туберкульоз. На епідемічну ситуацію впливають такі різноманітні за своїм характером фактори, як рівень соціально-економічного розвитку країни та рівень життя і соціальної захищеності її населення, доступність та ефективність надання населенню медичної допомоги, ступінь санітарної освіченості та культури громадян та деякі інші. Відсутність ефективних соціально-економічних перетворень, скорочення державою соціальних витрат, зубожіння великого прошарку населення країни, безробіття, нелегальна міграція, недостатній рівень інформованості населення про туберкульоз сприяють поширенню інфекції.
Добігає кінця Загальнодержавна програма протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках. Наразі немає однозначного розуміння щодо того, чи була вона більш успішнішою за Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002–2005 роки, особливо в частині ефективного використання коштів Державного бюджету України, забезпечення виконання передбачених заходів та досягнення результативних показників. Принаймні, висновки Комплексної зовнішньої оцінки національних заходів з протидії туберкульозу в Україні, що проводилася з 11 по 22 жовтня 2010 року, особливого оптимізму з цього приводу не надають. Зокрема, попри те, що ДОТС була затверджена в якості національної стратегії контролю туберкульозу, експерти визнали, що незважаючи на зусилля, які докладалися, стратегія «Стоп ТБ» впроваджується в країні недостатньо послідовно. У цілому, система надання послуг з лікування туберкульозу більше орієнтована на медичну службу, аніж на пацієнта. Як зазначалося у Звіті, важливі перешкоди для ефективної реалізації стратегії «Стоп ТБ» лежать на перехресті первинної медико-санітарної допомоги і фтизіатричної служби та стосуються пацієнтів (перенаправлення, координація медичної допомоги), персоналу (залучення фахівців до протитуберкульозних служб та їх заохочення до продовження роботи), фінансування (державні витрати на охорону здоров’я та їх частка, що виділяється на боротьбу з туберкульозом) та управління (обов’язки на національному, регіональному й місцевому рівнях). Таким чином, ще раз було наголошено, що туберкульоз є комплексною політичною, медичною та соціально-економічною проблемою, яка лише на 15–20% відсотків залежить від успішності медичних заходів. Забезпечення політичної підтримки заходів протидії захворюванню на туберкульоз на національному та регіональному рівнях, подолання бідності, підвищення рівня життя та добробуту населення, вирішення проблем безробіття, масової міграції населення, протидія ВІЛ-інфекції/СНІД, угамування наркоманії, зміна поведінки та ставлення населення стосовно туберкульозу, мобілізація ширших суспільних верств на боротьбу із епідемією – ось далеко неповний перелік проблем, вирішення яких забезпечуватиме решту 80% успішності у протистоянні українців проти туберкульозу.
На фоні твердження ВООЗ, що показник глобальної захворюваності на туберкульоз на душу населення знижується, але це зниження йде дуже повільно − менше 1%, дещо дивними виглядають показники захворюваності і смертності від туберкульозу в Україні за останні роки. Так, незважаючи на в цілому несприятливу для успішної протидії туберкульозу соціально-економічну ситуацію в країні, систематичне недофінансування заходів протидії туберкульозу на загальнодержавному та місцевому рівнях, захворюваність на туберкульоз скоротилася в Україні за офіційними даними з показника 83,2 випадків на 100 тис. населення у 2006 році до 68,4 випадків у 2010 році, тобто майже на 17,8%, або щорічно в середньому на 4,45%. Це виглядає достатньо неправдоподібно у порівнянні із оціночними показниками ВООЗ щодо захворюваності на туберкульоз в Україні, який, наприклад, відповідав у 2009 році рівню у 100 випадки на 100 тис. населення. Отже, щороку майже третина потенційних випадків захворювання залишається поза увагою лікарів, що, згодом, породжує масову кількість випадків деструктивних та мультирезистентних форм туберкульозу. Загальна кількість випадків смерті від туберкульозу (за офіційними даними) також щороку зменшується, натомість зберігається високий рівень кількості померлих від туберкульозу вдома у відсотковому відношенні до всіх померлих від активного туберкульозу, а також кількості хворих, померлих від туберкульозу до одного року спостереження.
Наведені факти не дають вагомих підстав вважати, що державна політика в сфері протидії туберкульозу є ефективною повною мірою та не можуть залишати громадськість осторонь. Суперечливі тенденції, які спостерігаються у сфері боротьби із туберкульозом в Україні, вимагають посилення уваги громадськості до питань, пов’язаних із формуванням та реалізацією державної політики в сфері боротьби із туберкульозом, виконанням Загальнодержавної та місцевих програм протидії захворюванню на туберкульоз та контролю діяльності влади в цій суспільній сфері, розвитку постійного і дієвого громадського контролю над діяльністю органів державної влади, яка спрямована на подолання туберкульозу в Україні тощо. Всеукраїнська спілка громадських організацій «Коаліція організацій «Зупинимо туберкульоз разом» здійснює протягом 2007–2011 років за сприяння Міжнародного фонду «Відродження» та Всеукраїнської благодійної організації «Українська Асоціація благодійників» постійний моніторинг дотримання чинного законодавства з питань протидії туберкульозу в Україні. Зокрема, за цей час були реалізовані наступні проекти:
– «Моніторинг діяльності органів державної влади щодо вирішення проблем протидії захворюванню на туберкульоз в Україні», 2007–2008 роки;
– «Моніторинг діяльності парламентських партій та депутатських фракцій Верховної Ради України щодо законодавчого забезпечення протидії захворюванню на туберкульоз», 2008–2009 роки;
– «Громадська експертиза діяльності органів виконавчої влади щодо виконання чинного законодавства з питань протидії туберкульозу», 2009–2010 роки;
– «Громадський моніторинг політичної підтримки формуванню та реалізації ефективної державної політики в сфері протидії захворюванню на туберкульоз», 2010–2011 роки.
Прес-конференція на тему «Чи достатньо в Україні політичної волі для подолання епідемії туберкульозу: на межі двох загальнодержавних програм» підводить підсумки останнього.
УВАГА! Більш детальну інформацію можна отримати у новому випуску інформаційно-аналітичного вісника Коаліції «Зупинимо туберкульоз разом» «16 років протитуберкульозного «довгобуду», який ми презентуємо!
Деякі проблемні питання державної політики
у сфері протидії захворюванню на туберкульоз.
1. Державні цільові програми протидії захворюванню на туберкульоз є вузькоспеціалізованими медичними соціальними програмами, спрямованими на покращення надання населенню протитуберкульозної допомоги. Водночас, вони не носять комплексного характеру, оскільки не спрямовані на усунення докорінних соціально-економічних причин поширення епідемії туберкульозу в Україні.
2. Державні цільові програми передбачають лише централізовану закупівлю медичних препаратів, обладнання, витратних матеріалів за кошти Державного бюджету України, а решта витрат на виконання їх заходів традиційно відноситься на місцеві бюджети, які, в силу ряду причин, не можуть забезпечити їх виконання в повному обсязі. Абсолютну більшість видатків з місцевих бюджетів становлять видатки споживання: оплата праці та нарахування на неї, комунальні платежі, оплата енергоносіїв, забезпечення харчування хворих тощо. Натомість, капітальні видатки на розвиток протитуберкульозної служби в регіонах в останні роки практично не проводяться. З огляду на те, що близько 80% протитуберкульозних закладів не відповідають вимогам санітарних норм і правил, а досі актуальними проблемами для більшості з них залишається знезараження стічних вод, забезпечення холодним та гарячим водовідведення, каналізуванням, обладнання вентиляційними системами, зусилля держави і лікарів, спрямовані на боротьбу із епідемією, часто виявляються недостатньо ефективними. Тож варто передбачити фінансування деяких надзвичайно важливих заходів за кошти Державного бюджету України, таких, наприклад, як створення відділень для лікування хворих на хіміорезистентний туберкульоз, забезпечення зовнішнього лабораторного контролю якості бактеріологічної діагностики, навчання лікарів, інформування громадськості про небезпеку туберкульозу та санітарна освіта населення, капітальний ремонт протитуберкульозних закладів, реконструкція їх очисних споруд, соціальну підтримку хворих на туберкульоз тощо.
3. Видатки на забезпечення Міністерством охорони здоров’я України медичних заходів по боротьбі з туберкульозом фінансуються, починаючи з 2005 року, з Державного бюджету України у складі видатків за бюджетною програмою «Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІД, лікування онкологічних хворих, в тому числі на умовах фінансового лізингу» (КПКВК 2301370). Це пов’язане із невиправданою оптимізацією бюджетних програм, проведеною Міністерством фінансів України. При цьому практично неможливо застосувати систематизований підхід до аналізу заходів Загальнодержавної програми, оскільки державні цільові програми, що входять до КПКВК 2301370, не взаємозв’язані, не спрямовані на досягнення єдиної мети і завдань, які необхідно досягти на протязі бюджетного періоду.
4. Для забезпечення виконання заходів та досягнення результативних показників Загальнодержавної програми у повному обсязі, очевидно, що треба ще на етапі їх планування чітко визначити повний обсяг коштів з Державного та місцевих бюджетів України, міжнародної допомоги, які протягом 2012–2016 років повинні бути скеровані на відповідні цілі. Традиційно визначаються лише обсяги видатків за кошти Державного бюджету та міжнародної допомоги. Обсяги видатків з місцевих бюджетів визначаються окремо і пізніше, коли Загальнодержавна програма вже затверджена і відбувається процес розробки регіональних програм. Таким чином, не створюється алгоритм оптимального фінансового забезпечення заходів Загальнодержавної програми за рахунок всіх джерел фінансування. Наведемо приклад. Із 44 заходів, визначених до виконання Загальнодержавною програмою протидії захворюванню на туберкульоз у 2007−2011 роках, протягом 2009 року за бюджетною програмою «Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІД, лікування онкологічних хворих, в тому числі на умовах фінансового лізингу» (КПКВК 2301370) Державного бюджету України було профінансовано тільки 4. При цьому, замість очікуваних 211 млн. грн. фактично було отримано трохи більше 140 млн. грн., або майже на 71 млн. грн. менше від запланованого обсягу. Водночас, замість передбачених на ці цілі видатків з місцевих бюджетів України у сумі близько 987 млн. грн. (ця фантастична сума майже в 1 млрд. грн. взята із звіту МОЗ Кабінету Міністрів України про стан виконання Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз) фтизіатрична галузь отримала всього лише 281 млн. грн. Таким чином, загальне недофінансування фтизіатричної галузі у 2009 році склало близько 776 млн. грн. Вдумайтеся: ця сума перевищує трирічний плановий обсяг видатків на виконання Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз з державного бюджету України. Виходить, що для української держави «туди-сюди» майже 800 млн. грн. – не гроші. Втім, зазначені грошові суми у документі державного значення, яким, вочевидь, є звіт МОЗ, визначені як «заплановані», але «не профінансовані», що має означати, що на таку величезну суму коштів українці були позбавлені фтизіатричної допомоги. Хіба це є свідченням політичної підтримки боротьби із туберкульозом в цілому та ефективного планування і фінансового забезпечення заходів Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз зокрема? За свідченням фахівців Європейського регіонального бюро ВООЗ, однією з важливих причин, що призвели до такої кількості випадків мультирезистентного туберкульозу в Україні стало саме загальне недофінансування охорони здоров’я у 1991−1993 роках. Про наслідки недофінансування галузі у 2007−2011 роках ми згодом дізнаємося.
5. За час виконання Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках в Україні відбулося зростання індексу споживчих цін більше, ніж удвічі. Дорожчання енергоносіїв, комунальних послуг, знецінення національної валюти призвело до суттєвого підвищення вартості медичних препаратів та медичного обладнання. Втім, тільки протягом 2007–2010 років фтизіатрична галузь недоотримала з Державного бюджету України майже 150000 тис. грн., причому у цінах, визначених на виконання Загальнодержавної програми станом на початок 2007 року. При обчисленні обсягу видатків, які були недоотримані фтизіатричною галуззю протягом вказаного періоду часу, у національній валюті цей показник становить 1,17 рази, втім у доларовому еквіваленті майже дорівнює 1,39 рази. Навіть якщо взяти до уваги, що при оптових закупівлях ціна одиниці продукту нижча, все рівно не можна купити у 2009 році на 18072 тис. доларів США стільки ж якісного продукту, як у 2008 році на 38208 тис. доларів США.
6. В Загальнодержавній програмі протидії захворюванню на туберкульоз у 2007−2011 роках видатки на удосконалення системи інформування населення з актуальних питань, пов’язаних із захворюванням на туберкульоз та систематичне видання і розповсюдження серед населення соціальної реклами та інформаційно-просвітницьких матеріалів з актуальних питань, пов’язаних із захворюванням на туберкульоз цільовим способом з Державного бюджету України не були передбачені. Незважаючи на надзвичайну небезпеку, яку становить епідемія туберкульозу для народу України та для національної безпеки нашої держави, цій важливій складовій профілактики туберкульозу приділяється вкрай незначна увага: не проводяться помітні інформаційно-профілактичні заходи на національному, регіональному та місцевому рівнях, в громадських місцях та в засобах масової інформації практично відсутня соціальна реклама відповідного змісту, високі посадові особи держави не звертаються до народу із зверненнями у зв‘язку із проблемою туберкульозу та боротьбою із ним, не проводяться акції благодійного характеру тощо. Майже не надається важлива інформація різним верствам населення стосовно характерної симптоматики та методів лікування туберкульозу з метою стимулювати людей, які мають симптоми захворювання і підозру на туберкульоз пройти обстеження в лікувальних установах, переконувати хворих на туберкульоз дотримуватися всіх рекомендацій в процесі їх лікування та сприяти залученню людей, які вилікувалися від туберкульозу, до пропаганди протитуберкульозної інформації, сприяти подоланню проявів дискримінації і стигматизації хворих на сухоти тощо. Центральні органи державної виконавчої влади, обласні державні адміністрації та громадські організації практично не можуть здійснювати визначені їм в Загальнодержавній програмі протидії захворюванню на туберкульоз на 2007−2011 роки завдання щодо проведення інформаційно-просвітницької роботи з актуальних питань, пов’язаних із захворюванням на туберкульоз, внаслідок відсутності необхідних для такої діяльності бюджетних та позабюджетних коштів. Це означає, що протягом тривалого проміжку часу народ України має обмежену інформацію про туберкульоз, що, в свою чергу, неминуче впливає на погіршення епідемічної ситуації.
Цього року Україна отримала на заходи протидії туберкульозу грант від Глобального фонду для боротьби зі СНІД, туберкульозом та малярією, в складі якого є напрямок «Підвищити загальний доступ до діагностики, лікування та догляду у зв’язку з туберкульозом через підвищення обізнаності, мобілізації політичної підтримки та зниження стигми». Категоричною особливістю цього напрямку є те, що він зорієнтований виключно на уразливі до туберкульозу верстви населення (непрацюючі працездатного віку, особи, які знаходяться в установах пенітенціарної системи та звільнені з місць позбавлення волі, мігранти, бездомні, роми, представники окремих важких професій, пенсіонери тощо), залишаючи, водночас, поза увагою загальне населення України, яке також знаходиться в зоні ризику. Так, в соціальній структурі тих, хто вперше захворів на туберкульоз, уразливі категорії населення складають більше 72%, причому абсолютну більшість тут становлять особи працездатного віку, які не працюють (53,1%). Втім, традиційно не береться до уваги факт, що решта тих, хто вперше захворів на туберкульоз, відносяться до категорій відносно соціально активних верств населення: робітники, службовці, працівники аграрного сектору, приватні підприємці, учнівська та студентська молодь тощо. В загальній структурі тих, хто вперше захворів на туберкульоз, ці категорії населення становлять меншу частку – близько 25%. Водночас, питома вага осіб, що не працюють, в соціальній структурі населення є, насправді, незначною і становить всього близько 1,9 млн. осіб, або 4%. Таким чином, основна увага профілактичних заходів традиційно спрямовується на незначну, в переважній більшості − соціально складну частину населення, в той час, як майже чверть всіх осіб, які уперше захворіли на туберкульоз, становлять якраз представники відносно соціально благополучних верств, питома вага яких в загальній структурі активного населення (робітники, службовці, працівники аграрного сектору, учнівська та студентська молодь тощо) становить більше 80%. Відносно значний рівень захворюваності на туберкульоз у даній структурі є свідченням того, що все населення України має реальний ризик захворювання на туберкульоз. Не варто також забувати, що туберкульоз не є суто медичною проблемою. В значній мірі це проблема соціальна, яка відображає соціально-економічний рівень країни, стан благополуччя населення та його культурно-освітній рівень, ступінь розвитку системи охорони здоров’я та її доступності для різних суспільних верств тощо. Вагомими причинами, що призводять до масштабного поширення туберкульозу, є соціально-економічна нестабільність, зниження життєвого рівня та добробуту переважної більшості громадян, безробіття, неякісне харчування значних прошарків населення тощо. Зокрема, високий рівень захворюваності на туберкульоз серед пенсіонерів – 13,3% в значній мірі має свої коріння та передумови у попередньому періоді їх життя. Наприклад, із загальної кількості чоловіків, які вперше захворіли на туберкульоз у 2009 році – 23270 осіб, кількість осіб перед пенсійного та пенсійного віку (45−64 роки) становить 7439 випадків, або 32%. Таким чином, вважати осіб пенсійного віку замкненою групою ризику захворювання на туберкульоз без урахування того, що вона щоразу поповнюється за рахунок працюючого населення, яке виходить на пенсію, не варто. Отже, роз’яснювальна робота, інформування та соціальна мобілізація в сфері протидії захворюванню на туберкульоз при традиційно пасивній системі виявлення нових випадків захворювання за зверненням громадян, в рамках Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки повинна бути спрямована переважно на загальне та соціально активне населення, на відміну від цільових груп, визначених грантом Глобального фонду та має бути в повному обсязі профінансована з Державного бюджету України.
7. Коаліція «Зупинимо туберкульоз разом» неодноразово зверталася до Міністерства фінансів України із пропозицією, щоб воно рекомендувало місцевим фінансовим органам при складанні та виконанні місцевих бюджетів за програмно-цільовим методом на конкретний рік видатки на заходи з протидії захворюванню на туберкульоз виділяти в окрему бюджетну програму, а саме – «Програми і централізовані заходи боротьби з туберкульозом» (КТКВК 081007). Це мало б дозволити оптимізувати фінансову складову заходів щодо протидії туберкульозу на конкретній території, зробити її більш прозорою, примусити місцеві органи виконавчої влади більш відповідально поставитися до проблеми подолання епідемії туберкульозу. При цьому ставилося запитання: які конкретно фінансові показники видатків з місцевих бюджетів мають відображати досягнення результативних показників виконання Загальнодержавної та обласних програм і їх слід подавати у щорічних звітах? 26 травня 2010 року Міністерством фінансів України був прийнятий наказ № 283/437 «Про затвердження Типового переліку бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у галузі «Охорона здоров’я», згідно із яким, зокрема, місцеві фінансові органи та органи охорони здоров’я при складанні бюджетів за програмно-цільовим методом мають забезпечувати фінансування програм і централізованих заходів боротьби з туберкульозом окремою бюджетною програмою за КТКВК 081007. Нажаль, в цьому наказі хоч і була визначена мета зазначеної програми, а саме: поліпшення епідемічної ситуації шляхом зниження серед населення показників захворюваності та смертності від туберкульозу, підвищення ефективності лікування та поліпшення лабораторної діагностики туберкульозу, жодним чином не були визначені конкретні завдання та результативні показники, за які повинні звітуватися виконавці. В реальному житті це не завжди тотожні поняття: обласна цільова програма може існувати де-юре, але де-факто, як самостійна бюджетна програма, вона може бути відсутня в місцевому бюджеті. Отже, якщо в місцевому бюджеті не передбачено фінансування заходів з протидії захворюванню на туберкульоз, або відповідної місцевої цільової програми окремим рядком, пересічний громадянин практично позбавлений можливості знати скільки коштів цього року спрямовано, а головне – фактично витрачено в його області, районі, місті на забезпечення надання населенню протитуберкульозної допомоги. В такому випадку розподіл коштів між медичними сферами відбувається у так званому «ручному» режимі. Наприклад, після затвердження річного бюджету місцевою радою, виконавча влада сама розподіляє видатки між медичними службами в межах виділеного їй обсягу видатків на «Охорону здоров’я». В такому випадку і контроль за бюджетними коштами з боку держави і громадськості ускладнюється, і відзвітувати можна «красиво». Очевидно, що МОЗ та Мінфіном України чітко не були регламентовані критерії, за якими області повинні щороку звітуватися за виконання ними заходів Загальнодержавної програми, не визначені коди економічної класифікації видатків, які слід включати в такі звіти. В іншому випадку, в ці звіти можуть включатися (і очевидно включаються) регулярні кошторисні витрати певної адміністративно-територіальної одиниці, спрямовані протягом бюджетного періоду на загальні протитуберкульозні заходи, зокрема, оплата праці, комунальні платежі, накладні витрати тощо, що, зрештою, призводить до необ’єктивної оцінки цільових видатків, спрямованих на виконання заходів Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007−2011 роках в масштабах цілої країни. Отже, проблема знаходиться в такій площині: які конкретно фінансові показники видатків з місцевих бюджетів мають відображати досягнення результативних показників виконання Загальнодержавної та обласних програм і їх слід подавати у щорічних звітах, а які відносяться до регулярних видатків на утримання обласної протитуберкульозної служби і до звіту про виконання Загальнодержавної програми вони не повинні включатися.
Втім, тільки вибірковий аналіз обласних бюджетів на 2011 рік показав, що лише в одній Миколаївській області були виконані вимоги зазначеного наказу, в решті п’яти досліджених областях (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька та Сумська) видатки на заходи обласних програм боротьби із захворюванням на туберкульоз продовжують «приховувати» в статтях загального типу, а саме «Лікарняні заклади», «Медичні заклади, які мають ліжкову мережу» тощо.
8. У відповідності до Закону України «Про амністію у 2011 році» від 15 червня 2011 року Україну очікує найбільш масштабна за всю історію країни амністія: на волю вийдуть від 6 до 7 тис. ув’язнених, серед яких багато осіб, хворих на активні форми туберкульозу. Втім, на теперішній час в країні відсутня чітка система супроводу таких громадян до медичних установ, в яких їм буде надаватися відповідна протитуберкульозна допомога, тому значна їх кількість не потрапляє після звільнення під контроль фтизіатричної служби.
9. З початку поточного року відбувається процес розробки проекту Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки. Наразі проект Концепції програми проходить процедуру узгодження в різних органах державної влади. За наявною інформацією, під формальним приводом посилення контролю за витрачанням бюджетних коштів, Кабінет Міністрів України планує провести на рівні профільних міністерств об’єднання всіх державних цільових програми в одну, що взагалі ставить під загрозу існування Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз як такої. Очевидно, що в складі такого конгломерату від Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз залишиться від сили 3–5 позицій. Крім цього, з джерел інформованих стало відомо, що у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі та Міністерстві фінансів вкотре не знайшлося адекватного розуміння надзвичайно загрозливого для народу України та її національної безпеки характеру туберкульозної епідемії, що проявилося у фактичній відмові фінансово підтримати запропоновані у проекті Загальнодержавної програми заходи на подолання туберкульозу в повному обсязі. Названі органи державної виконавчої влади наполягають на майже 50-відсотковому скороченні всіх запланованих в рамках проекту програми закупівель, що унеможливлює забезпечення всіх регіонів України сучасним комп’ютеризованим високоточним діагностичним обладнанням і що неодмінно позначиться, в першу чергу, на здатності протитуберкульозної служби застосовувати новітні генетично-молекулярні методи діагностики туберкульозу та забезпечувати 100-відсоткове лікування хворих на хіміорезистентний туберкульоз, здійснювати заходи, спрямовані на покращення інформованості різних верств населення стосовно туберкульозу та зміну їх ставлення і поведінки по відношенню до цієї проблеми тощо.
10. Про ступінь усвідомлення проблеми туберкульозу, рівень політичної волі та прихильності з боку влади до подолання епідемії туберкульозу може свідчити, зокрема, частота розгляду протягом 2007–2011 років відповідних питань органами державної влади різного рівня, важливість питань, обраних для обговорення, для вирішення проблеми по суті, кількість прийнятих рішень та ефективність їх виконання. Зокрема, у відповідності до Висновків та пропозицій громадської експертизи діяльності Міністерства охорони здоров’я України щодо виконання чинного законодавства з питань протидії захворюванню на туберкульоз, яка здійснювалася нашою інституцією протягом 2009–2010 років, Міністерством у 2008 році було проведено нараду із координаторами регіональних програм протидії захворюванню на туберкульоз, заслухано на апаратних нарадах стан виконання Загальнодержавної програми Всеукраїнським центром контролю за туберкульозом, у Закарпатській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Донецькій, Полтавській, Одеській, Київській та Харківській областях. Питання «Про ефективність заходів протидії туберкульозу» було заслухано на засіданні колегії МОЗ 14 листопада 2008 року. На апаратній нараді МОЗ 6 лютого 2009 року було заслухано питання «Заходи, спрямовані на протидію захворюванню на туберкульоз, в тому числі використання ліжкового фонду протитуберкульозних закладів у Харківській області». 2−3 вересня 2009 року у м. Херсоні була проведена виїзна розширена колегія з питань протидії туберкульозу. Всього було прийнято у зазначеній сфері 71 наказ різного змісту (крім адміністративних), в тому числі, у 2007 році – 16, у 2008 році – 21, у 2009 році – 34. При цьому, за нашими власними підрахунками, більше ніж половина з цих наказів (біля 40) присвячена закупівлі, розподілу та перерозподілу препаратів, середовищ та обладнання, 16 наказів може бути віднесена до організаційних (плани заходів, створення різних груп, зміна складу тендерного комітету, призначення керівників тощо). Фактично лише 15 наказів мають пряме відношення до нормативного забезпечення заходів протидії захворюванню на туберкульоз (інструкції, протоколи, положення).
Протягом 2007–2011 років Кабінетом Міністрів України було прийнято 5 постанов та розпоряджень, які безпосередньо мають відношення до проблеми туберкульозу в Україні, причому два з них відносяться до створення та діяльності Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІД.
Верховна Рада України, затвердивши у лютому 2007 року Загальнодержавну програму протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках, розглянула 30 червня 2010 року у першому читанні проект Закону «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» (у новій редакції) і більше до цього питання не поверталася. Причому, у новій редакції Закону туберкульоз, чомусь, втратив статус «соціально небезпечної хвороби», а був визначений як звичайна інфекційна хвороба. Коаліція «Зупинимо туберкульоз разом» звернулася до Президента, Уряду і Парламенту України із закликом законодавчо надати туберкульозу статусу «особливо небезпечної інфекційної хвороби». Відповідні поправки до проекту зазначеного Закону вже внесені Комітетом з питань охорони здоров’я Верховної Ради України до другого читання. Перші і останні, допоки, Парламентські слухання, присвячені проблемі туберкульозу в Україні, відбулися у 2003 році. Наступні заплановані у проекті Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки на 2014 рік.
Нарешті, Президентом України протягом визначеного періоду часу було прийнято два Укази, в якому попередній Президент утворював Координаційну раду з проблем ВІЛ-інфекції/СНІД, туберкульозу та наркоманії, а його наступник її скасовував. Крім того, чинним Президентом був ліквідований Комітет з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІД та іншим соціально небезпечним хворобам, натомість утворена Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІД та інших соціально небезпечних захворювань. Коаліція «Зупинимо туберкульоз разом» звернулася до Президента України із проханням внести корективи у затверджену назву «Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань», оскільки вона не коректним чином відображає покладені на цю Держслужбу завдання, а дві її частини не узгоджуються. Так, у відповідності до правил української мови, із наведеної редакції випливає, що зазначена Державна служба буде опікуватися питаннями протидії виключно стосовно ВІЛ-інфекції/СНІД, при цьому стосовно інших соціально небезпечних хвороб вона буде лише просто опікуватися їх питаннями, але не протидіяти. Також, незважаючи на особливо небезпечний характер туберкульозної інфекції та всупереч неодноразовим зверненням громадськості про необхідність відображення «туберкульозу» в самій назві державного органу, який опікується такими хворобами, туберкульозу наразі також не знайшлося місця у назві відповідної Державної служби. Для подолання зазначених колізій була запропонована наступна редакція назви «Державна служба з питань протидії туберкульозу, ВІЛ-інфекції/СНІД та іншим соціально небезпечним хворобам», що повною мірою мала б відобразити покладені на даний орган функції. Втім, Положення про Державну службу України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань було затверджене без урахування цих пропозицій громадськості.
Контактна особа:
Руденко Віталій Володимирович, тел./факс: (044) 270-44-52, 273-30-97
E-mail: stoptb@ukr.net