Добігає кінця Загальнодержавна програма протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках. Наразі немає однозначного розуміння щодо того, чи була вона більш успішнішою за Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002–2005 роки, особливо в частині ефективного використання коштів Державного бюджету України, забезпечення виконання передбачених заходів та досягнення результативних показників. Принаймні, висновки Комплексної зовнішньої оцінки національних заходів з протидії туберкульозу в Україні, що проводилася з 11 по 22 жовтня 2010 року, особливого оптимізму з цього приводу не надають.
Зокрема, попри те, що ДОТС була затверджена в якості національної стратегії контролю туберкульозу, експерти визнали, що незважаючи на зусилля, що докладалися, стратегія «Стоп ТБ» впроваджується в країні недостатньо послідовно. У цілому, система надання послуг з лікування туберкульозу більше орієнтована на медичну службу, аніж на пацієнта і, як зазначалося у Звіті, важливі перешкоди для ефективної реалізації стратегії «Стоп ТБ» лежать на перехресті первинної медико-санітарної допомоги і фтизіатричної служби та стосуються пацієнтів, персоналу, фінансування та управління.
Таким чином, ще раз було наголошено, що туберкульоз є комплексною політичною, медичною та соціально-економічною проблемою, яка лише на 15–20% відсотків залежить від успішності медичних заходів. Забезпечення політичної підтримки заходів протидії захворюванню на туберкульоз на національному та регіональному рівнях, подолання бідності, підвищення рівня життя та добробуту населення, вирішення проблем безробіття, масової міграції населення, протидія ВІЛ-інфекції/СНІД, угамування наркоманії, зміна поведінки та ставлення населення стосовно туберкульозу, мобілізація ширших суспільних верств на боротьбу із епідемією – ось далеко неповний перелік проблем, вирішення яких забезпечуватиме решту 80% успішності у протистоянні українців проти туберкульозу. На тлі твердження ВООЗ, що показник глобальної захворюваності на туберкульоз на душу населення знижується, але це зниження йде дуже повільно − менше 1%, дещо дивними виглядають показники захворюваності і смертності від туберкульозу в Україні за останні роки. Так, незважаючи на в цілому несприятливу для успішної протидії туберкульозу соціально-економічну ситуацію в країні, систематичне недофінансування заходів протидії туберкульозу на загальнодержавному та місцевому рівнях, захворюваність на туберкульоз скоротилася в Україні за офіційними даними з показника 83,2 випадків на 100 тис. населення у 2006 році до 72,7 у 2009 році, тобто майже на 12,6%, або на 3,15% щороку. Це виглядає достатньо неправдоподібно у порівнянні із оціночними показниками ВООЗ щодо захворюваності на туберкульоз в Україні, який, наприклад, відповідав у 2009 році рівню у 100 випадки на 100 тис. населення. Отже, щороку майже третина потенційних випадків захворювання залишається поза увагою лікарів, що, згодом, породжує масову кількість випадків деструктивних та мультирезистентних форм туберкульозу. Загальна кількість випадків смерті від туберкульозу також щороку зменшується, натомість зберігається високий рівень кількості померлих від туберкульозу вдома у відсотковому відношенні до всіх померлих від активного туберкульозу, а також кількості хворих, померлих від туберкульозу до одного року спостереження.
Наведені факти, а також значна кількість деструктивних форм туберкульозу серед вперше виявлених хворих, високий рівень поширеності хіміорезистентного туберкульозу та поєднаної патології туберкульоз/ВІЛ, відсутність стовідсоткового контролю за прийомом хворими ліків, вкрай низький рівень фінансового забезпечення протитуберкульозних заходів з державного та місцевих бюджетів, невідповідність чинної практики профілактики, виявлення та лікування туберкульозу міжнародним стандартам, погана обізнаність населення у питаннях, пов’язаних із протидією захворюванню на туберкульоз не дають вагомих підстав вважати, що державна політика в сфері протидії туберкульозу є ефективною повною мірою та не можуть залишати громадськість осторонь. 16 червня 2011 року в м. Києві відбулися організовані Коаліцією «Зупинимо туберкульоз разом» громадські слухання на тему «Чи достатньо в Україні політичної волі для подолання епідемії туберкульозу: на межі двох загальнодержавних програм», матеріали якого покладені в основу цього Звернення. В ході заходу була обговорена низка актуальних проблем, пов’язаних із станом подолання епідемії туберкульозу в Україні, розробкою проекту Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки та взаємодією органів державної влади, медичної громадськості та неурядового сектору у боротьбі із туберкульозом.
В даний період часу відбувається розробка проекту концепції Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки та проекту Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки. Аналіз тенденцій, що супроводжують цей процес дозволяє зробити висновок, що уроки минулих періодів планування та втілення державної політики у сфері боротьби із туберкульозом (2002–2005, 2007–2011) не були належним чином засвоєні його учасниками з числа відповідальних центральних органів державної влади. Особливого занепокоєння викликають прояви наступних рецидивів державної політики протидії захворюванню на туберкульоз 2002–2011 років:
1. Державні цільові програми протидії захворюванню на туберкульоз є традиційно вузькоспеціалізованими медичними соціальними програмами, спрямованими на покращення надання населенню протитуберкульозної допомоги. Водночас, вони не носять комплексного характеру, оскільки не спрямовані на усунення докорінних соціально-економічних причин поширення епідемії туберкульозу в Україні.
2. Державні цільові програми протидії захворюванню на туберкульоз передбачають лише централізовану закупівлю медичних препаратів, обладнання, витратних матеріалів за кошти Державного бюджету України, а решта витрат на виконання їх заходів традиційно відноситься на місцеві бюджети, які, в силу ряду причин, не можуть забезпечити їх виконання в повному обсязі. Абсолютну більшість видатків з місцевих бюджетів становлять видатки споживання: оплата праці та нарахування на неї, комунальні платежі, оплата енергоносіїв, забезпечення харчування хворих тощо. Натомість, капітальні видатки на розвиток протитуберкульозної служби в регіонах в останні роки практично не проводяться. З огляду на те, що близько 80% протитуберкульозних закладів не відповідають вимогам санітарних норм і правил, а досі актуальними проблемами для більшості з них залишається знезараження стічних вод, забезпечення холодним та гарячим водовідведення, каналізуванням, обладнання вентиляційними системами, зусилля держави і лікарів, спрямовані на боротьбу із епідемією, часто виявляються недостатньо ефективними. Тож варто передбачити фінансування деяких надзвичайно важливих заходів за кошти Державного бюджету України, таких, наприклад, як створення відділень для лікування хворих на хіміорезистентний туберкульоз, забезпечення зовнішнього лабораторного контролю якості бактеріологічної діагностики, навчання лікарів, інформування громадськості про небезпеку туберкульозу та санітарна освіта населення, капітальний ремонт протитуберкульозних закладів, реконструкція їх очисних споруд, соціальну підтримку хворих на туберкульоз тощо.
3. Видатки на забезпечення Міністерством охорони здоров’я України медичних заходів по боротьбі з туберкульозом фінансуються, починаючи з 2005 року, з Державного бюджету України у складі видатків за бюджетною програмою «Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІД, лікування онкологічних хворих, в тому числі на умовах фінансового лізингу» (КПКВК 2301370). Це пов’язане із оптимізацією бюджетних програм, проведеною Міністерством фінансів України. При цьому практично неможливо застосувати систематизований підхід до аналізу заходів Загальнодержавної програми, оскільки державні цільові програми, що входять до КПКВК 2301370, не взаємозв’язані, не спрямовані на досягнення єдиної мети і завдань, які необхідно досягти на протязі бюджетного періоду.
4. Для забезпечення виконання заходів та досягнення результативних показників Загальнодержавної програми у повному обсязі, очевидно, що треба ще на етапі їх планування чітко визначити повний обсяг коштів з Державного та місцевих бюджетів України, міжнародної допомоги, які протягом 2012–2016 років повинні бути скеровані на відповідні цілі. Традиційно визначаються лише обсяги видатків за кошти Державного бюджету та міжнародної допомоги. Обсяги видатків з місцевих бюджетів визначаються окремо і пізніше, коли Загальнодержавна програма вже затверджена і відбувається процес розробки регіональних програм. Таким чином, не створюється алгоритм оптимального фінансового забезпечення заходів Загальнодержавної програми за рахунок всіх джерел фінансування. Наведемо приклад. Із 44 заходів, визначених до виконання Загальнодержавною програмою протидії захворюванню на туберкульоз у 2007−2011 роках, протягом 2009 року за бюджетною програмою «Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІД, лікування онкологічних хворих, в тому числі на умовах фінансового лізингу» (КПКВК 2301370) Державного бюджету України було профінансовано тільки 4. При цьому, замість очікуваних 211105 тис. грн. фактично було отримано 140387 тис. грн., або на 70717 тис грн. менше від запланованого. Водночас, замість передбачених на ці цілі видатків з місцевих бюджетів України у сумі 986822 тис. грн. фтизіатрична галузь отримала всього 280972 тис. грн. Таким чином, за звітом МОЗ України, загальне недофінансування фтизіатричної галузі у 2009 році склало 776567 тис. грн. Це не може являтися ознакою ефективного планування фінансового забезпечення Загальнодержавної програми.
5. За час виконання Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках в Україні відбулося зростання індексу споживчих цін більше, ніж удвічі. Дорожчання енергоносіїв, комунальних послуг, знецінення національної валюти призвело до суттєвого підвищення вартості медичних препаратів та медичного обладнання. Втім, тільки протягом 2007–2010 років фтизіатрична галузь недоотримала з Державного бюджету України майже 150000 тис. грн., причому у цінах, визначених на виконання Загальнодержавної програми станом на початок 2007 року. При обчисленні обсягу видатків, які були недоотримані фтизіатричною галуззю протягом вказаного періоду часу, у національній валюті цей показник становить 1,17 рази, втім у доларовому еквіваленті майже дорівнює 1,39 рази. Навіть якщо взяти до уваги, що при оптових закупівлях ціна одиниці продукту нижча, все рівно не можна купити у 2009 році на 18072 тис. доларів США стільки ж якісного продукту, як у 2008 році на 38208 тис. доларів США. За свідченням доктора Ханса Клюге – глави секції по системам і політиці охорони здоров’я Європейського регіонального бюро ВООЗ, однією з важливих причин, що призвели до такої кількості випадків мультирезистентного туберкульозу в Україні стало саме загальне недофінансування охорони здоров’я у 1991−1993 роках. Що може стати наслідком недофінансування галузі у 2007−2010 роках нам ще тільки доведеться дізнатися.
6. В Загальнодержавній програмі протидії захворюванню на туберкульоз у 2007−2011 роках видатки на удосконалення системи інформування населення з актуальних питань, пов’язаних із захворюванням на туберкульоз та систематичне видання і розповсюдження серед населення соціальної реклами та інформаційно-просвітницьких матеріалів з актуальних питань, пов’язаних із захворюванням на туберкульоз цільовим способом з Державного бюджету України не були передбачені.
Незважаючи на надзвичайну небезпеку, яку становить епідемія туберкульозу для народу України та для національної безпеки нашої держави, цій важливій складовій профілактики туберкульозу приділяється вкрай незначна увага: не проводяться помітні інформаційно-профілактичні заходи на національному, регіональному та місцевому рівнях, в громадських місцях та в засобах масової інформації практично відсутня соціальна реклама відповідного змісту, високі посадові особи держави не звертаються до народу із зверненнями у зв‘язку із проблемою туберкульозу та боротьбою із ним, не проводяться акції благодійного характеру тощо. Майже не надається важлива інформація різним верствам населення стосовно характерної симптоматики та методів лікування туберкульозу з метою стимулювати людей, які мають симптоми захворювання і підозру на туберкульоз пройти обстеження в лікувальних установах, переконувати хворих на туберкульоз дотримуватися всіх рекомендацій в процесі їх лікування та сприяти залученню людей, які вилікувалися від туберкульозу, до пропаганди протитуберкульозної інформації, сприяти подоланню проявів дискримінації і стигматизації хворих на сухоти тощо.
Органи державної влади, обласні державні адміністрації та громадські організації практично не можуть здійснювати визначені їм в Загальнодержавній програмі протидії захворюванню на туберкульоз на 2007−2011 роки завдання щодо проведення інформаційно-просвітницької роботи з актуальних питань, пов’язаних із захворюванням на туберкульоз, внаслідок відсутності необхідних для такої діяльності бюджетних та позабюджетних коштів. Це означає, що протягом тривалого проміжку часу народ України має обмежену інформацію про туберкульоз, що, в свою чергу, неминуче впливає на погіршення епідемічної ситуації.
Цього року Україна отримала на заходи протидії туберкульозу грант від Глобального фонду для боротьби зі СНІД, туберкульозом та малярією, в складі якого є напрямок «Підвищити загальний доступ до діагностики, лікування та догляду у зв’язку з туберкульозом через підвищення обізнаності, мобілізації політичної підтримки та зниження стигми». Категоричною особливістю цього напрямку є те, що він зорієнтований виключно на уразливі до туберкульозу верстви населення (непрацюючі працездатного віку, особи, які знаходяться в установах пенітенціарної системи та звільнені з місць позбавлення волі, мігранти, бездомні, роми, представники окремих важких професій, пенсіонери тощо), залишаючи, водночас, поза увагою загальне населення України, яке також знаходиться в зоні ризику. Так, в соціальній структурі тих, хто вперше захворів на туберкульоз, ці уразливі категорії населення складають більше 72%, причому абсолютну більшість тут становлять особи працездатного віку, які не працюють (53,1%). Втім, традиційно не береться до уваги факт, що решта тих, хто вперше захворів на туберкульоз, відносяться до категорій відносно соціально активних верств населення: робітники, службовці, працівники аграрного сектору, приватні підприємці, учнівська та студентська молодь тощо. В загальній структурі тих, хто вперше захворів на туберкульоз, ці категорії населення становлять меншу частку – близько 25%. Водночас, питома вага осіб, що не працюють, в соціальній структурі населення є, насправді, незначною і становить всього близько 1,9 млн. осіб, або 4%. Таким чином, основна увага профілактичних заходів традиційно спрямовується на незначну, в переважній більшості − соціально складну частину населення, в той час, як майже чверть всіх осіб, які уперше захворіли на туберкульоз, становлять представники відносно соціально благополучних верств, питома вага яких в загальній структурі активного населення (робітники, службовці, працівники аграрного сектору, учнівська та студентська молодь тощо) становить більше 80%.
Відносно значний рівень захворюваності на туберкульоз у даній структурі є свідченням того, що все населення України має реальний ризик захворювання на туберкульоз. Не варто також забувати, що туберкульоз не є суто медичною проблемою. В значній мірі це проблема соціальна, яка відображає соціально-економічний рівень країни, стан благополуччя населення та його культурно-освітній рівень, ступінь розвитку системи охорони здоров’я та її доступності для різних суспільних верств тощо. Вагомими причинами, що призводять до масштабного поширення туберкульозу, є соціально-економічна нестабільність, зниження життєвого рівня та добробуту переважної більшості громадян, безробіття, неякісне харчування значних прошарків населення тощо. Зокрема, високий рівень захворюваності на туберкульоз серед пенсіонерів – 13,3% в значній мірі має свої коріння та передумови у попередньому періоді їх життя. Наприклад, із загальної кількості чоловіків, які вперше захворіли на туберкульоз у 2009 році – 23270 осіб, кількість осіб перед пенсійного та пенсійного віку (45−64 роки) становить 7439 випадків, або 32%. Таким чином, вважати осіб пенсійного віку замкненою групою ризику захворювання на туберкульоз без урахування того, що вона щоразу поповнюється за рахунок працюючого населення, яке виходить на пенсію, не варто.
Отже, роз’яснювальна робота, інформування та соціальна мобілізація в сфері протидії захворюванню на туберкульоз при традиційно пасивній системі виявлення нових випадків захворювання за зверненням громадян, в рамках Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки повинна бути спрямована переважно на загальне та соціально активне населення, на відміну від цільових груп, визначених грантом Глобального фонду та має бути в повному обсязі профінансована з Державного бюджету України.
7. Коаліція «Зупинимо туберкульоз разом» неодноразово зверталася до Міністерства фінансів України із пропозицією, щоб воно рекомендувало місцевим фінансовим органам при складанні та виконанні місцевих бюджетів за програмно-цільовим методом на конкретний рік видатки на заходи з протидії захворюванню на туберкульоз виділяти в окрему бюджетну програму, а саме – «Програми і централізовані заходи боротьби з туберкульозом» (КТКВК 081007). Це мало б дозволити оптимізувати фінансову складову заходів щодо протидії туберкульозу на конкретній території, зробити її більш прозорою, примусити місцеві органи виконавчої влади більш відповідально поставитися до проблеми подолання епідемії туберкульозу.
При цьому ставилося запитання: які конкретно фінансові показники видатків з місцевих бюджетів мають відображати досягнення результативних показників виконання Загальнодержавної та обласних програм і їх слід подавати у щорічних звітах? 26 травня 2010 року Міністерством фінансів України був прийнятий наказ № 283/437 «Про затвердження Типового переліку бюджетних програм та результативних показників їх виконання для місцевих бюджетів у галузі «Охорона здоров’я», згідно із яким, зокрема, місцеві фінансові органи та органи охорони здоров’я при складанні бюджетів за програмно-цільовим методом мають забезпечувати фінансування програм і централізованих заходів боротьби з туберкульозом окремою бюджетною програмою за КТКВК 081007. Нажаль, в цьому наказі хоч і була визначена мета зазначеної програми, а саме: поліпшення епідемічної ситуації шляхом зниження серед населення показників захворюваності та смертності від туберкульозу, підвищення ефективності лікування та поліпшення лабораторної діагностики туберкульозу, жодним чином не були визначені конкретні завдання та результативні показники, за які повинні звітуватися виконавці. В реальному житті це не завжди тотожні поняття: обласна цільова програма може існувати де-юре, але де-факто, як самостійна бюджетна програма, вона може бути відсутня в місцевому бюджеті.
Отже, якщо в місцевому бюджеті не передбачено фінансування заходів з протидії захворюванню на туберкульоз, або відповідної місцевої цільової програми окремим рядком, пересічний громадянин практично позбавлений можливості знати скільки коштів цього року спрямовано, а головне – фактично витрачено в його області, районі, місті на забезпечення надання населенню протитуберкульозної допомоги. В такому випадку розподіл коштів між медичними сферами відбувається у так званому «ручному» режимі. Наприклад, після затвердження річного бюджету місцевою радою, виконавча влада сама розподіляє видатки між медичними службами в межах виділеного їй обсягу видатків на «Охорону здоров’я». В такому випадку і контроль за бюджетними коштами з боку держави і громадськості ускладнюється, і відзвітувати можна «красиво». Очевидно, що МОЗ та Мінфіном України чітко не були регламентовані критерії, за якими області повинні щороку звітуватися за виконання ними заходів Загальнодержавної програми, не визначені коди економічної класифікації видатків, які слід включати в такі звіти. В іншому випадку, в ці звіти можуть включатися (і очевидно включаються) регулярні кошторисні витрати певної адміністративно-територіальної одиниці, спрямовані протягом бюджетного періоду на загальні протитуберкульозні заходи, зокрема, оплата праці, комунальні платежі, накладні витрати тощо, що, зрештою, призводить до необ’єктивної оцінки цільових видатків, спрямованих на виконання заходів Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007−2011 роках в масштабах цілої країни. Отже, проблема знаходиться в такій площині: які конкретно фінансові показники видатків з місцевих бюджетів мають відображати досягнення результативних показників виконання Загальнодержавної та обласних програм і їх слід подавати у щорічних звітах, а які відносяться до регулярних видатків на утримання обласної протитуберкульозної служби і до звіту про виконання Загальнодержавної програми вони не повинні включатися.
Втім, тільки вибірковий аналіз обласних бюджетів на 2011 рік показав, що лише в одній Миколаївській області були виконані вимоги зазначеного наказу, в решті п’яти досліджених областях (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька та Сумська) видатки на заходи обласних програм боротьби із захворюванням на туберкульоз продовжують «приховувати» в статтях загального типу, а саме «Лікарняні заклади», «Медичні заклади, які мають ліжкову мережу» тощо.
8. Про ступінь усвідомлення проблеми туберкульозу, рівень політичної волі та прихильності з боку влади до подолання епідемії туберкульозу може свідчити, зокрема, частота розгляду протягом 2007–2011 років відповідних питань органами державної влади різного рівня, важливість питань, обраних для обговорення, для вирішення проблеми по суті, кількість прийнятих рішень та ефективність їх виконання. Зокрема, у відповідності до Висновків та пропозицій громадської експертизи діяльності Міністерства охорони здоров’я України щодо виконання чинного законодавства з питань протидії захворюванню на туберкульоз, яка здійснювалася нашою інституцією протягом 2009–2010 років, Міністерством у 2008 році було проведено нараду із координаторами регіональних програм протидії захворюванню на туберкульоз, заслухано на апаратних нарадах стан виконання Загальнодержавної програми Всеукраїнським центром контролю за туберкульозом, у Закарпатській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Донецькій, Полтавській, Одеській, Київській та Харківській областях. Питання «Про ефективність заходів протидії туберкульозу» було заслухано на засіданні колегії МОЗ 14 листопада 2008 року. На апаратній нараді МОЗ 6 лютого 2009 року було заслухано питання «Заходи, спрямовані на протидію захворюванню на туберкульоз, в тому числі використання ліжкового фонду протитуберкульозних закладів у Харківській області». 2−3 вересня 2009 року у м. Херсоні була проведена виїзна розширена колегія з питань протидії туберкульозу. Всього було прийнято у зазначеній сфері 71 наказ різного змісту (крім адміністративних), в тому числі, у 2007 році – 16, у 2008 році – 21, у 2009 році – 34. При цьому, за нашими власними підрахунками, більше ніж половина з цих наказів (біля 40) присвячена закупівлі, розподілу та перерозподілу препаратів, середовищ та обладнання, 16 наказів може бути віднесена до організаційних (плани заходів, створення різних груп, зміна складу тендерного комітету, призначення керівників тощо). Фактично лише 15 наказів мають пряме відношення до нормативного забезпечення заходів протидії захворюванню на туберкульоз (інструкції, протоколи, положення).
Протягом 2007–2011 років Кабінетом Міністрів України було прийнято 5 постанов та розпоряджень, які безпосередньо мають відношення до проблеми туберкульозу в Україні, причому два з них відносяться до створення та діяльності Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІД.
Верховна Рада України, затвердивши у лютому 2007 року Загальнодержавну програму протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках, розглянула 30 червня 2010 року у першому читанні проект Закону «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» (у новій редакції) і більше до цього питання не поверталася. Причому, у новій редакції Закону туберкульоз, чомусь, втратив статус «соціально небезпечної хвороби», а був визначений як звичайна інфекційна хвороба.
Коаліція «Зупинимо туберкульоз разом» звернулася до Президента, Уряду і Парламенту України із закликом законодавчо надати туберкульозу статусу «особливо небезпечної інфекційної хвороби». Відповідні поправки до проекту зазначеного Закону вже внесені Комітетом з питань охорони здоров’я Верховної Ради України до другого читання. Перші і останні, допоки, Парламентські слухання, присвячені проблемі туберкульозу в Україні, відбулися у 2003 році. Наступні заплановані у проекті Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки на 2014 рік.
Нарешті, Президентом України протягом визначеного періоду часу було прийнято два Укази, в якому попередній Президент утворював Координаційну раду з проблем ВІЛ-інфекції/СНІД, туберкульозу та наркоманії, а його наступник її скасовував. Крім того, чинним Президентом був ліквідований Комітет з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІД та іншим соціально небезпечним хворобам, натомість утворена Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІД та інших соціально небезпечних захворювань. Коаліція «Зупинимо туберкульоз разом» звернулася до Президента України із проханням внести корективи у затверджену назву «Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІД та інших соціально небезпечних захворювань», оскільки вона не коректним чином відображає покладені на цю Держслужбу завдання, а дві її частини не узгоджуються. Так, у відповідності до правил української мови, із наведеної редакції випливає, що зазначена Державна служба буде опікуватися питаннями протидії виключно стосовно ВІЛ-інфекції/СНІД, при цьому стосовно інших соціально небезпечних хвороб вона буде лише просто опікуватися їх питаннями, але не протидіяти. Також, незважаючи на особливо небезпечний характер туберкульозної інфекції та всупереч неодноразовим зверненням громадськості про необхідність відображення «туберкульозу» в самій назві державного органу, який опікується такими хворобами, туберкульозу наразі також не знайшлося місця у назві відповідної Державної служби. Для подолання зазначених колізій була запропонована наступна редакція назви «Державна служба з питань протидії туберкульозу, ВІЛ-інфекції/СНІД та іншим соціально небезпечним хворобам», що повною мірою мала б відобразити покладені на даний орган функції. Втім, Положення про Державну службу України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІД та інших соціально небезпечних захворювань було затверджене без урахування цих пропозицій громадськості.
ПРОПОЗИЦІЇ
КОАЛІЦІЇ «ЗУПИНИМО ТУБЕРКУЛЬОЗ РАЗОМ» ЩОДО ВИРІШЕННЯ ДЕЯКИХ ПРОБЛЕМ, ІСНУЮЧИХ В ДЕРЖАВНІЙ ПОЛІТИЦІ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗАХВОРЮВАННЮ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ
1. Звернутися до Кабінету Міністрів України із пропозицією щодо розробки і затвердження Концепції шляхів комплексного вирішення проблеми туберкульозу в Україні до 2020 року, спрямованої на усунення докорінних соціально-економічних причин поширення епідемії туберкульозу.
2. Передбачити в Державному бюджеті України солідарне із місцевими бюджетами фінансування заходів протидії захворюванню на туберкульоз, збільшити традиційний перелік видатків з Державного бюджету України, спрямованих на виконання важливих заходів боротьби із туберкульозом, за рахунок, наприклад, таких, як створення відділень для лікування хворих на хіміорезистентний туберкульоз, забезпечення зовнішнього лабораторного контролю якості бактеріологічної діагностики, навчання лікарів, інформування громадськості про небезпеку туберкульозу та санітарна освіта населення, капітальний ремонт протитуберкульозних закладів, реконструкція їх очисних споруд, соціальну підтримку хворих на туберкульоз тощо.
3. Міністерству охорони здоров’я України варто докласти зусиль для розмежування в Державному бюджеті України державних цільових програм у складі бюджетної програми «Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІД, лікування онкологічних хворих, в тому числі на умовах фінансового лізингу» (КПКВК 2301370) та їх подальшого фінансування окремими бюджетними програмами.
4. Обрахувати повну потребу у фінансовому забезпеченні виконання Загальнодержавної програми в цілому з Державного та місцевих бюджетів протягом всього терміну її дії та чітко визначити планові обсяги видатків на виконання всіх заходів програми. Міністерству охорони здоров’я України при плануванні фінансових показників медичних заходів протидії захворюванню на туберкульоз обчислювати, доводити та узгоджувати із регіональними управліннями охорони здоров’я орієнтовні планові показники видатків з Державного та місцевих бюджетів України, необхідні для досягнення запланованих результативних показників боротьби із туберкульозом на загальнонаціональному рівні на протязі бюджетного періоду.
5. Не скорочувати планові показники видатків та забезпечувати щорічне фінансування заходів Загальнодержавної програми у передбаченому повному обсязі.
6. Передбачити фінансування деяких надзвичайно важливих заходів Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки за кошти Державного бюджету України, таких, зокрема, як: створення відділень для контрольованого лікування та лікування хворих на хіміорезистентний туберкульоз, забезпечення зовнішнього лабораторного контролю якості бактеріологічної діагностики, навчання лікарів, інформування загального населення про небезпеку туберкульозу, капітальний ремонт протитуберкульозних закладів, будівництво та реконструкцію їх очисних споруд, соціальну підтримку хворих на туберкульоз тощо.
7. Міністерству охорони здоров’я України взяти під контроль стан та обсяги фінансового забезпечення заходів Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз на місцевому рівні. З цією метою, спільно із Міністерством фінансів України, враховуючи особливо соціально небезпечний характер туберкульозної інфекції, розробити нормативний акт щодо єдиних засад планування, виконання та звітування в сфері фінансового забезпечення заходів з протидії захворюванню на туберкульоз на місцевому рівні. Варто також чітко відрегламентувати критерії, за якими регіони повинні щороку звітуватися за виконання ними заходів Загальнодержавної та місцевих програм протидії захворюванню на туберкульоз, визначити перелік кодів економічної класифікації видатків, які відображають досягнення передбачених результативних показників і їх слід включати в такі звіти.
8. Органам державної влади взяти під постійний контроль стан виконання заходів Загальнодержавної та місцевих програм протидії захворюванню на туберкульоз. Бажано, щоб Рада національної безпеки та оборони України щороку розглядала ситуацію щодо епідемії туберкульозу в Україні, а Президент України видавав Укази відповідного змісту. Також бажано, щоб Кабінет Міністрів України обговорював стан виконання заходів Загальнодержавної програми не рідше, аніж двічі на рік, за підсумками яких прийматиметься Постанова відповідного змісту. Верховній Раді України бажано щороку заслуховувати Уряд з питань його діяльності, спрямованої на подолання епідемії туберкульозу, один раз на два роки проводити Парламентські слухання, присвячені протидії туберкульозу в Україні, а Комітету з питань охорони здоров’я щорічно організовувати і проводити комітетські та громадські слухання з актуальних питань подолання епідемії туберкульозу.
9. Центральним та регіональним органам державної влади вжити заходів щодо покращення доступу хворих на туберкульоз у термінальній стадії до паліативної та хоспісної допомоги шляхом сприяння розвитку національної системи надання паліативної та хоспісної допомоги хворим на туберкульоз у термінальній стадії.
Коаліція організацій “Зупинимо туберкульоз разом”