Проект Концепції «Національної стратегії протидії захворюванню на туберкульоз до 2020 року» переданий до Адміністрації Президента України.
Однією із складних соціальних проблем в Україні є епідемія туберкульозу. Всеукраїнська спілка громадських організацій «Коаліція «Зупинимо туберкульоз разом» на основі висновків власних досліджень державної політики протидії туберкульозу розробила проект Концепції «Національної стратегії протидії захворюванню на туберкульоз до 2020 року» та виступила із ініціативою долучити її в якості складової частини до президентської «Стратегії 2020», адже існуюча епідситуація щодо туберкульозу може стати реальним бар’єром на шляху до вступу України до Європейського Союзу. Із відповідною пропозицією Коаліція звернулася до Адміністрації Президента України.
Традиційним для України інструментом реалізації державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз є медичні соціальні загальнодержавні та місцеві цільові програми, спрямовані виключно на організацію надання населенню протитуберкульозної допомоги. По суті своїй, замість того, щоб ліквідовувати причини епідемії, ці програми зорієнтовані на долання її наслідків, тому на порядку денному – системний перегляд підходів до їх розробки та шляхів впровадження зокрема та до державної політики протидії захворюванню на туберкульоз в цілому.
Через відсутність чіткого усвідомлення рівня поширеності епідемії основний потік фінансування протитуберкульозних заходів традиційно спрямовується на подолання наслідків епідемії, а не на профілактику і попередження, що, в свою чергу, призводить до зростання темпів поширення епідемії та низької ефективності використання коштів, спрямованих на її подолання. За свідченням експертів, подальше лікування таких хворих має обійтися державі у десятки разів дорожче, а часу знадобиться майже в 4 рази більше.
Вперше за час, коли в Україні було оголошено епідемію туберкульозу, автори Концепції пропонують розглядати боротьбу із туберкульозом не як систему медичних заходів, а як складну комплексну політичну, управлінську, економічну, соціальну, медичну, гуманітарну, культурну тощо проблему, вирішення якої лише медичними засобами та галузевим медичним управлінням не є надалі ефективним.
Метою запропонованої реформи є всебічний захист населення України від туберкульозу, забезпечення ефективного державного контролю епідемічної ситуації, скорочення рівня захворюваності, поширеності та смертності від цієї особливо небезпечної інфекційної хвороби, подолання соціально-економічних, політичних, медичних, культурних та інших чинників і наслідків епідемії туберкульозу в Україні на основі розробки та впровадження ефективної, дієвої, соціально зорієнтованої державної політики протидії захворюванню на туберкульоз, підвищення політичної відповідальності влади за протидію туберкульозу, проведення радикальних суспільних реформ, здійснення соціальної і медичної профілактики туберкульозу, зміни ставлення, навичок, особистої та суспільної поведінки громадян стосовно туберкульозу зокрема і громадського здоров‘я в цілому та залучення широких суспільних верст і цілих громад до участі в заходах із протидії туберкульозу.
Автори Концепції вбачають успішне вирішення проблеми в розбудові ефективного державного управління у сфері протидії туберкульозу та іншим соціально небезпечним хворобам, що повинно ґрунтуватись на розвиткові горизонтальних зв’язків між різними органами державної влади і представниками громадянського суспільства. Більше того, питання відповідальності суб'єктів управління за здійснення заходів первинної профілактики туберкульозу бажано імплементувати у діяльність практично кожного міністерства (служби, агентства, інспекції тощо). При цьому, галузеве державне управління у сфері протидії захворюванню на туберкульоз продовжуватиме здійснюватися виключно в рамках організації медичної профілактики, медичної та соціальної допомоги, організації санітарної освіти та виховання населення.
З цією метою, пропонується визначити сфери відповідальності різних центральних органів виконавчої влади за дотримання епідемічного благополуччя населення та протидію захворюванню на туберкульоз та внести відповідні зміни та доповнення в положення про них, насамперед, таких, як Міністерство соціальної політики України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, Міністерство молоді і спорту України, Державна міграційна служба України, Державна пенітенціарна служба України, Державна прикордонна служба України та цілого ряду інших. З огляду на комплексний характер державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз, мають бути: внесені зміни і доповнення до Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», як базового закону, в частині визначення поняття державної політики та встановлення компетенції різних органів державної влади у визначеній сфері; визначений перелік, розроблені та внесені зміни і доповнення до галузевих законів, державних цільових програм, підзаконних актів та іншої діючої нормативно-правової бази в частині, що спрямована на забезпечення комплексного міжгалузевого вирішення проблеми туберкульозу.
Одночасно мають впроваджуватися важливі соціально-економічні реформи, спрямовані на: подолання бідності; скорочення рівня безробіття; забезпечення державного контролю за міграцією ззовні; протидію безпритульності та бездоглядності; забезпечення гідних людини умов та якості життя і соціальних гарантій; реформу системи охорони здоров‘я; реформування, реорганізацію та реструктуризацію протитуберкульозної служби на засадах її зміцнення та ряд інших.
Паралельно здійснюваний комплекс медико-соціальних заходів для протидії епідемії туберкульозу повинен включати в себе: соціальну профілактику серед груп ризику та загального населення, в тому числі – інформування, роз‘яснення, освіту, виховання тощо; медичну профілактику, зокрема – вакцинацію, флюорографію, профілактичні огляди тощо; визначення, типологізацію та встановлення достовірної чисельності груп ризику (підвищеного, достатньо високого та відносно низького рівнів) захворювання на туберкульоз та організацію і проведення постійної профілактичної роботи із ними; активне виявлення нових випадків захворювання; стаціонарне та амбулаторне лікування хворих на туберкульоз; соціальну підтримку хворих на туберкульоз; соціальну та медичну реабілітацію осіб, постраждалих від туберкульозу; захист прав та інтересів громадян в умовах епідемії туберкульозу та інше. При цьому, саме превентивна робота із групами ризику захворювання на туберкульоз має стати провідним елементом сучасної державної соціальної політики у сфері протидії туберкульозу
Серед основних «розривів» між вимогами чинного законодавства та існуючою практикою розробки і впровадження загальнодержавної та місцевих програм протидії захворюванню на туберкульоз можна назвати відсутність аналізу можливих тенденцій розвитку епідемічної ситуації та відповідного аналізу можливих ризиків при виконанні програмних заходів. За таких обставин, особливої важливості набуває робота щодо оцінки, визначення та профілактичної роботи із громадянами та їх специфічними групами, які мають ризик захворювання на туберкульоз, яка стає важливим стратегічним ресурсом для подальшого прийняття рішень щодо відповіді на епідемію туберкульозу.
На фоні стрімко прогресуючої інфляції, останні роки характеризуються стабільним недофінансуванням державних заходів із протидії туберкульозу на загальнонаціональному та місцевому рівнях. Для забезпечення виконання цих заходів та досягнення результативних показників державної політики у сфері протидії туберкульозу у найбільш повному обсязі, очевидно, що треба ще на етапі їх планування чітко визначати повний обсяг видатків Державного та місцевих бюджетів України, міжнародної допомоги, які повинні бути скеровані на відповідні цілі та гарантувати їх безумовне асигнування захищеними статтями та постійне індексування з урахуванням інфляційних процесів.
Внаслідок реалізації «Національної комплексної стратегії протидії захворюванню на туберкульоз до 2020 року» передбачається отримати суттєві позитивні результати у сфері протидії туберкульозу, а саме: має бути забезпечений ефективний державний та суспільний контроль за епідемією туберкульозу та досягнуте значне скорочення показників захворюваності, поширеності та смертності від туберкульозу на доепідемічному рівні. Цьому повинні сприяти нові підходи до формування і реалізації державної політики протидії захворюванню на туберкульоз, яка буде ґрунтуватися на наступних засадах: пріоритеті профілактики туберкульозу, в першу чергу – серед основних груп ризику захворювання, замість традиційного акценту на долання його наслідків; посиленні політичної прихильності та вмотивованості влади на всіх її рівнях протидіяти туберкульозу; залученні всіх органів державної влади та місцевого самоврядування в межах їх компетенції та розбудові механізму соціальної мобілізації громад для їх спільної участі у заходах із попередження туберкульозу, загального інформування та санітарної освіти населення, організації виявлення нових випадків захворювання, сприяння своєчасному лікуванню осіб, хворих на туберкульоз та досягнення його позитивних результатів і соціальній реабілітації постраждалих від туберкульозу осіб та деяких інших.
Таким чином, успішність боротьби із туберкульозом це – питання політичної волі держави, мобілізації всіх ресурсів та дисциплінованості і відповідальності всіх учасників процесу.