До членів Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу при Кабінеті Міністрів України, до вітчизняних та закордонних зацікавлених сторін.
До Комісії з нагляду за розробкою заявок, ведення переговорів та реалізації програм, які здійснюються за рахунок коштів Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Особисто до голови Комісії з нагляду пані Н. Салабай.
Шановні колеги !
Маю висловити впевненість, що члени Національної ради, як і громадянське суспільство, з нетерпінням очікували оприлюднення підписаного Віце-прем’єром України П. Розенком протоколу засідання Національної ради, що відбулося 05. 10. 2017 року, зважаючи на великий суспільний інтерес піднятих на засіданні питань.
І, майже через 2 місяці після направлення за моїм підписом запитів до Віце-прем’єра України П. Розенка і до МОЗ України, громадськість отримала текст цього протоколу (вих. № 05.2-08/3128 від 24. 11. 2017 року МОЗ України).
Протоколу скандального і доленосного – в частині забезпечення протитуберкульозними препаратами регіонів України і щодо утворення структурної надбудови із необмеженими повноваженнями у складі поки що демократичної Національної ради (це пункти 6,7,8 і 9 Протокольного рішення).
Для розуміння подальшого викладення є необхідність повернутися до витоків створення Національної ради, її цілей та завдань, а саме до Положення про Національну раду з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу. ( Постанова Кабінету Міністрів України № 926 від 11. 07.2011 р.)
Пункт 3 Положення наголошує:
Основними завданнями Ради щодо туберкульозу є:
– підготовка пропозицій щодо визначення пріоритетів та забезпечення реалізації державної політики з питань протидії туберкульозу;
– проведення моніторингу виконання програм та здійснення заходів з протидії туберкульозу;
– участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, програм та заходів з протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу;
– інформування Кабінету Міністрів України та громадськості про результати здійснення заходів з протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу.
А тепер повертаємось до Протокольного рішення засідання від 5 жовтня 2017 року.
Викладення пунктів 6, 7 і 8 Протокольного рішення виглядає так:
Пункт 6 Протокольного рішення:
«Інформацію і пропозиції співголови Всеукраїнської спілки громадських організацій «Коаліція організацій “Зупинимо туберкульоз разом”», голови Міжнародної журналістської асоціації «Здоров’я без кордонів», члена Національної ради Горбасенка Ігоря Михайловича взяти до відома».
Це саме інформація про повну відсутність у регіонах України сучасних протитуберкульозних препаратів бедаквілін, деламанід, необхідних супутніх препаратів для протидії епідемії резистентного, у значній мірі невиліковного дотепер туберкульозу, а також ліків для забезпечення попередження та виявлення дитячого туберкульозу- вакцини БЦЖ і рекомбінантного туберкуліну. Також мною були надані відповідні пропозиції.
І яке рішення ставить на голосування, і на яке рішення спрямовує очолювану ним Національну раду шановний Павло Валерійович Розенко?
Пункт 7 Протокольного рішення: « Погодити пропозицію МОЗ та ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України» щодо зняття питання про стан забезпечення регіонів України протитуберкульозними та АРВ-препаратами, препаратами для ЗПТ з розгляду на кожному засіданні, рішення щодо якого було ухвалено Національною радою від 20 квітня 2010 року».
Пункт 8 Протокольного рішення: «Доручити МОЗ забезпечити винесення питання щодо стану забезпечення регіонів України протитуберкульозними та АРВ-препаратами, препаратами для ЗПТ на засідання Національної ради у разі необхідності».
Висновок перший.
Грубо порушені основоположні принципи Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією, викладені (однією із мов оригіналу) у документі «Руководство и требования в отношении страновых координационных комитетов», раздел 2, Основные принципы, п. 37:
«УДЕЛЯТЬ ОСОБОЕ ВНИМАНИЕ ПРОБЛЕМАМ, КОТОРЫЕ МОГУТ ПОВЛИЯТЬ НА ПОСТАВКИ ЛЕКАРСТВЕННЫХ СРЕДСТВ И ОБОРУДОВАНИЯ»
Висновок другий.
Головуючий на засіданні не надав особисто, не скерував і не скоординував жодної пропозиції щодо виходу із жахливої ситуації із забезпеченням регіонів України протитуберкульозними препаратами. Хоча був поінформований.
Висновок третій.
Формулювання, що поставлені на голосування головуючим Віце-прем’єр-міністром у п.п. 6, 7, 8 Протокольного рішення замовчують гостроту проблеми, знімають відповідальність із виконавців, полишають членів Національної ради системи колективного моніторингу найболючіших питань боротьби із туберкульозом.
Висновок четвертий.
Як може Національна рада як інституція оперативно і інформовано відповідати на виклики захворювання на туберкульоз, надавати інформацію і рекомендації Кабінету Міністрів, якщо останній у особі Віце-прем’єр-міністра не висловлює бажання чути і враховувати у відповідних рішеннях ані інформацію, ані рекомендації? Як можна здійснювати моніторинг здійснення заходів з протидії туберкульозу, а також приймати участь у розробці заходів, якщо МОЗ України в особі Центру Громадського здоров’я має надавати відповідні матеріали тільки тоді, коли вважає за необхідне для себе, а не для країни?
Є сенс нагадати, що Пропозицію до п. 7, 8 Протокольного рішення надав той самий Центр, точніше, його керівництво, яке не зробило жодних кроків по роботі на випередження дій Російської Федерації – задля унеможливлення блокування поставок зазначених протитуберкульозних препаратів в Україну.
Вимушений ще раз надати довідку:
-Ліцензійна угода між виробником бедаквідіну компанією «Янссен» і російським «Фармстандартом» про право на реалізацію, виробництво у Росії і СНГ бедаквіліну для лікування туберкульозу з множинною стійкістю до ліків була підписана у січні 2013 року,
-Ліцензійна угода між виробником Деламаніду японською компанією Otsuka Pharmaceutical Co. Ltd. (Otsuka) и групою компаний «Р-Фарм» про право на виробництво і комерціалізацію деламаніду у Росії і СНГ для лікування туберкульозу з множинною стійкістю до ліків, була підписана 8 липня 2017 р.
Повторюся, що ситуацію хоча б із деламанідом можливо було упередити, якщо, звичайно, займатися цим питанням. Міцніє впевненість, що цим питанням не займалися ані Центр громадського здоров’я, ані МОЗ України, яке має контролювати Центр, ані Віце-прем’єр, який має координувати і спрямовувати діяльність МОЗ України.
І хіба повна відсутність зазначених препаратів для лікування особливо небезпечних, певною мірою невиліковних форм туберкульозу у регіонах України не є вагомою підставою для продовження заслуховування Центру і МОЗ України на кожному засіданні Національної ради?
М’яко кажучи, дивує публічна позиція МОЗ України та особисто головуючого на засіданні Віце-прем’єр- міністра України Павла Розенка, які неочікувано для присутніх поставили себе у стан спільників як у замовчуванні, так і бездіяльності. А також у нівелюванні ролі і місця такого демократичного державно-громадського утворення найвищого рівня, як Національна рада.
Заради якої цілі Павло Валерійович Розенко пожертвував терміновим прийняттям дієвого рішення з принципового для країни питання боротьби із туберкульозом з множинною стійкістю до ліків? І чи була у шановного Павла Валерійовича така ціль взагалі? Може, це просто вільний стиль плавання у морі роботи шановного Віце-Прем’єр-міністра? Який зовсім не передбачає правових наслідків?
Для цього пропоную приділити увагу пункту 9 Протокольного рішення. Ось витяг з вкрай проблемного і теж скандального рішення, що стосується утворення структурної надбудови із необмеженими повноваженнями у складі поки що демократичної Національної ради.
Пункт 9 Протокольного рішення:
«- утворення президії Національної ради, яка оперативно вирішуватиме актуальні питання, що належать до компетенції Національної ради у період між її засіданнями;
– уведення до складу Національної ради позиції заступника голови Національної ради – координатора президії Національної ради, який представляє експертне середовище з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, та призначення на цю позицію одного із провідних спеціалістів у цій сфері, доктора медичних наук, професора Нізової Наталії Миколаївни»;
Хочу зауважити, що це питання надважливе для функціонування Національної ради, тому маю висловити наступну думку як з процедурних, так і із принципових організаційних питань.
Пропоную почати із аналізу і оцінки скерованих головуючим на засіданні Національної ради шановним паном П. Розенком рішень з позиції грубого порушення вимог і основних принципів грантонадавача – Глобального Фонду.
Отже, за основу доцільно покласти документ Глобального Фонду «Руководство и требования в отношении страновых координационных комитетов». (Тут і далі – цитування на мові, використаної Глобальним фондом).
Розділ 2, пункт 14 Керівництва наголошує:
Координаційний комітет країни – в Україні це Національна рада з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу – повинен нести відповідальність за розробку програм в області національного розвитку за участю різних партнерів і секторів. Доцільно використовувати вже існуючі механізми, якщо вони відповідають кваліфікаційним критеріям для отримання фінансування.
Висновки і коментарі:
Заявку відповідно до Протокольного рішення від 5. 10.2017 року затвердили існуючою структурою Національної ради як такою, що відповідає кваліфікаційним критеріям для отримання фінансування.
Так навіщо на цьому ж засіданні, на півгодини пізніше, наголошувати на нікчемності цієї демократичної структури і братися цю структуру міняти? Якщо діюча структура Національної ради не відповідає кваліфікаційним критеріям для отримання фінансування, то надана заявка нелегітимна і має бути відкликана.
Розділ 4, пункт 42 Керівництва наголошує:
Координаційні комітети повинні домагатися активної участі в їх діяльності усіх зацікавлених сторін, які мають відношення до програм боротьби із відповідними захворюваннями на національному рівні.
Розділ 6, пункт 68 Керівництва наголошує:
Членам Координаційного комітету, зокрема голові і заступникам голови, пропонується сприяти рівноправній участі всіх членів Координаційного комітету у прийнятті рішень.
Висновки і коментарі:
У даному випадку має місце грубе усунення усіх зацікавлених сторін, з представників яких і складається рада, від рівноправної участі у прийнятті рішень Національною радою.
Розділ 4, пункт 47 Керівництва наголошує:
Кожен член Координаційного комітету представляє інтереси своєї виборчої групи
Висновки і коментарі:
Конкретно яке експертне середовище з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу представляє звільнений генеральний директор ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України» Н.М. Нізова? Адже цієї виборчої спільноти немає в основних документах ані Національної ради, ані Глобального фонду.
Розділ 4, пункт 49 Керівництва наголошує:
Роль і функції кожного члена Координаційного комітету повинні бути узгоджені з зацікавленими сторонами на національному рівні.
Висновки і коментарі:
У даному випадку жодного попереднього обговорення та визначення порядку і строків узгодження позицій заінтересованих сторін щодо нового супервізійного органу, а також його керівника і членів не відбулося.
Розділ 5, пункт 58 Керівництва наголошує:
Необхідно виключити заміну функцій Координаційного комітету функціями комітетів або робочих груп.
Висновки і коментарі:
У нашому випадку функції Національної ради не просто замінені, а перекреслені утворенням штучної надбудови.
Розділ 6, пункт 59 Керівництва наголошує:
Конфлікти інтересів виникають у випадках, коли індивідуальні інтереси членів Координаційного комітету або інтереси організацій, які вони представляють, впливають або можуть вплинути на прийняття ними рішень. Припущення про існування конфлікту інтересів може нанести шкоду репутації Координаційного комітету і завадити реалізації програм, нагляд за якими вони здійснюють.
Висновки і коментарі:
У нашому випадку реально існує конфлікт індивідуальних інтересів штучно створеної президії Національної ради, її координатора, із інтересами членів Національної ради, який стосується демократичного права усіх членів Національної ради впливати на прийняття рішень в інтересах країни.
Розділ 6, пункт 61 Керівництва наголошує:
Протоколи засідань Координаційного комітету показують, що Координаційний комітет приймає процедури упередження, регулювання і пом’якшення конфліктів інтересів.
Висновки і коментарі:
Зрозуміло, що у Протокольному рішенні засідання від 05.10.2017 року немає ані натяку на вирішення цього питання.
Щодо внутрішніх процедурних питань.
Питання утворення президії відсутнє як в порядку денному, так і в проекті рішення, які були надіслані членам Національної ради раніше, тобто 28.09.2017 року. (додається).
В порушення Регламенту Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, інформаційно-аналітичні матеріали щодо обгрунтування розгляду та прийняття рішення за цим питанням не були надані членам Національної ради взагалі.
Пункт 10 Регламенту наголошує:
У повідомленні про скликання засідання Ради або зборів заінтересованих сторін повинно зазначатися дата, час, місце, питання для обговорення (порядок денний та інформаційно-аналітичні матеріали), проект протокольного рішення, список запрошених (у разі необхідності), інформація про наявність синхронного перекладу. Повідомлення надсилається секретаріатом у письмовій формі (електронною поштою) членам Ради не пізніше як за сім робочих днів до дати проведення засідання. У разі об'єктивної неможливості завчасного надання інформаційних матеріалів для засідання Ради та значимості питань, як виключення, повідомлення надсилається секретаріатом Ради у письмовій формі (електронною поштою) не пізніше як за три повних робочі дні до дати проведення засідання. Якщо надсилання матеріалів здійснюється менше як за три повних робочих дні до дати проведення, рішення з цих питань не приймається.
Пункт 12 Регламенту наголошує:
З основних та додаткових питань порядку денного, за якими не було забезпечено завчасне розповсюдження матеріалів, можливе лише попереднє обговорення та визначення порядку і строків узгодження позицій заінтересованих сторін».
Висновки і коментарі:
Національною радою можливим було лише попереднє обговорення та визначення порядку і строків узгодження позицій заінтересованих сторін.
Голосування «за» чи «проти», яке відбулося за наполяганням головуючого на засіданні П.В. Розенка, є таким, що не відповідає Регламенту Національної ради. Тобто нелегітимним і недійсним. З усіма наслідками, що витікають із цього щодо визнання будь-якого голосування недійсним.
Щодо організаційних питань, питань інституційного функціонування Національної ради як органу, побудованому на демократичних засадах.
При відсутності відповідної аргументації, велике занепокоєння викликають наміри утворення президії Національної ради, яка «оперативно вирішуватиме актуальні питання, що належать до компетенції Національної ради у період між її засіданнями».
Попри наявності голови, заступника (заступників), утворення ще одного управлінського органу, за визначенням супервізійного, (безвідносно до персонального складу цієї структури) який фактично замінює раду з її принципами відкритого обговорення будь-якого питання і участю у прийнятті рішень всіма членами, є зліпком з радянського Політбюро Центрального Комітету партії комуністів, на чолі із генеральним секретарем ЦК КПРС, яке «вирішувало всі питання» і при цьому не несло відповідальності.
Членам Національної ради (окрім ініціаторів та осіб, які вже знають про свою участь у складі «політбюро») наразі невідомо, які питання, що стоять перед Національною радою, є настільки архіактуальними, що потребують надоперативного вирішення, оминаючи весь загал членів Національної ради. І терміново потребують створення «Політбюро» чи пресловутої «сталінської каральної трійки».
А Національній раді, виходячи із пропозиції створення Президії, призначається роль гальма, неоперативної та архаїчної структури.
Хоча на практиці демократична Національна рада оперативно та обгрунтовано може приймати всі необхідні запропоновані рішення.
Висновок:
Якби вирішення питання створення Президії виконувалось відповідно до Регламенту, члени Національної ради мали б отримати проект положення про Президію, виключний перелік повноважень і питань, які може вирішувати Президія, порядок імплементації цих рішень Національною радою, порядок оскарження рішень Президії та відміни їх дії, запропонований склад Президії, опрацювати надані документи, надати свої пропозиції, прийняти обгрунтоване рішення та надати свою поінформовану згоду.
Невідомо, чи є прецеденти створення подібного супервізійного органу в складі Координаційних механізмів в інших країнах. Але створення прецеденту від нашої країни потребує ретельного обгрунтування, яке б не компрометувало ефективність та оперативність роботи Національної ради, і не перекреслювало легітимність поданої заявки до Глобального Фонду.
Не слід залишати поза увагою, що Національна рада є консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України. Тому якраз актуальним є питання, які ж конкретно поради підготувалася надавати Уряду запропонована до створення Президія, оперативно оминаючи обговорення на засіданнях Національної ради.
Щодо «уведення до складу Національної ради позиції заступника голови Національної ради – координатора Президії Національної ради, який представляє експертне середовище з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, та призначення на цю позицію одного із провідних спеціалістів у цій сфері, доктора медичних наук, професора Нізової Наталії Миколаївни»,
маю зазначити наступне, вперше із визначенням персоналій:
- Саме Наталія Миколаївна Нізова, при всій моїй загальнолюдській симпатії до неї, нещодавно очолювала ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», який вже багато років залишає Україну без новітніх протитуберкульозних препаратів, і не заклав своєчасно нормативні умови подальшого застосування бедаквіліну і деламаніду для виключення резистентності до них, що привело до трагічних наслідків діяльності Центру у цій сфері.
- Саме Наталія Миколаївна Нізова очолювала ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», який не спромігся прикласти належних лідерських зусиль для своєчасної розробки і затвердження Загальнодержавної цільової національної програми протидії захворюванню на туберкульоз на наступні роки. Попередня програма дійшла кінця у 2016 році. Нова програма мала бути розроблена і затверджена до прийняття державного бюджету на 2017 рік. Як результат, Україна вже рік живе без цільової програми, яка б мала враховувати поточні зміни у епідемічному, економічному і соціальному стані в Україні. Нова програма не розроблена у кінцевому варіанті і не затверджена досі.
Зрозуміло, що Парламент України, не очікуючи створення нової протитуберкульозної програми, 7 грудня цього року вже схвалив Закон про Державний бюджет України на 2018 рік. Можна не мати сумнівів, що усі необхідних параметри, що мають бути у новій протитуберкульозній програмі, Державним бюджетом на 2018 рік не враховані.
- Що має думати пересічний українець, ознайомившись із ситуацією?
Що саме заради цього незграбно підготовленого сюрпризу у вигляді супервізійного органу з надзвичайними повноваженнями і прихованими цілями, а, головне, із настійливим просуванням цінного працівника – Н.М. Нізової після її звільнення із посади генерального директора Центру громадського здоров’я, Павло Валерійович Розенко пожертвував терміновим прийняттям дієвого рішення з принципового для країни питання боротьби із туберкульозом з множинною стійкістю до ліків, залишивши поза увагою питання персональної відповідальності посадовців?
- В будь-якому разі у складі Національної ради існує Комісія з нагляду на чолі із пані Н. Салабай, яка згідно із Положенням про Комісію і повинна першою рішуче відреагувати на грубі порушення зазначених вимог, стандартів і рекомендацій Глобального фонду, а також регламенту Нацради.
- Громадськість чекає на невідкладну принципову публічну реакцію керівника Комісії з нагляду на порушення, які компрометують дієздатність Національної ради.
- Національна рада, відповідно до розділу 3, пункту 31 документу «Руководство и требования в отношении страновых координационных комитетов» має щоквартально інформувати про результати наглядової діяльності Секретаріат Глобального фонду і заінтересовані сторони в Україні.
Проте, координатор Президії, людина з творчою уявою, отримавши завдяки скандальному Протокольному рішенню непідконтрольні повноваження, цілком може хоч зараз, у проміжках між засіданнями Національної ради, надати за своїм підписом будь-який звіт, і скорегувати на свій розсуд будь-які керівні документи Національної ради.
Безумовний суспільний інтерес представляє особиста позиція кожного члена Національної ради у разі відсутності консенсусу з ряду піднятих питань, в першу чергу для виборчих спільнот.
Але протокольна фіксація поіменного голосування у разі відсутності консенсусу при прийнятті рішень на засіданнях Національної ради не ведеться; особисті думки, викладені у процесі обговорення питань, безпосередньо до текстів протокольних рішень не додаються. А офіційні запити до Кабінету Міністрів і Міністерства охорони здоров’я щодо отримання офіційного аудіозапису ходу засідань Національної ради, або його роздруківки, залишаються без результатів.
Зрозуміло, що я і ряд інших членів Національної ради голосували проти і утримувались від голосування щодо вищезгаданих питань порядку денного.
І, наприкінець.
«Руководство и требования в отношении страновых координационных комитетов», п.п. 69, 93,96 пропонує в необхідних випадках звертатися до секретаріату Глобального Фонду, Місцевого Агента Фонду, Інспекції Глобального фонду.
А чи не є це тим самим необхідним випадком?
Тому не можна виключати також звернення до правління Глобального Фонду і донорів Глобального Фонду для відповідного ознайомлення і реагування.
З повагою, Ігор Горбасенко, член Національної ради.
Додатки: