23 березня, з 11:00 до 13:00, у приміщенні Українського національного інформаційного агентства Укрінформ за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 8/16 відбувся круглий стіл, присвячений Всесвітньому дню боротьби із туберкульозом.
Організаторами круглого столу є Фундація «Громадський рух «Українці проти туберкульозу» спільно з Міжнародною журналістською асоціацією «Здоров’я без кордонів» за сприяння проекту Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Партнерство для контролю туберкульозу в Україні», що впроваджується організацією РАТН
Теми, які розглянуто в ході круглого столу:
– Епідемічна ситуація з туберкульозу в Україні та політика держави у боротьбі з туберкульозом.
– Проблеми туберкульозу та сучасна стратегія протидії епідемії.
– Співпраця громадськості та органів державної влади як умова ефективної боротьби з туберкульозом. Адвокація та соціальна підтримка хворих на туберкульоз – стратегічні напрямки співпраці з неурядовими організаціями.
– Вклад Всесвітньої організації охорони здоров’я у боротьбу з туберкульозом
– Хартія пацієнтів для лікування туберкульозу.
– Покращення інформованості населення України щодо туберкульозу запорука успішної боротьби з епідемією.
Участь у круглому столі взяли:
– А. Юрова, Агентство США з міжнародного розвитку (АМР США –USAID); – Гундо Вайлер, ВООЗ;
– Ані Шакарашвілі, ЮНЕЙДС;
– Катерина Гамазіна, Голова представництва міжнародної неурядової організації РАТН;
– О. Стельмах, заступник голови комітету з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним хворобам МОЗ України;
– представники Коаліції організацій «Зупинимо туберкульоз разом!» з регіонів України;
– представники міністерств та відомств, міжнародних та українських партнерських неурядових організацій.
Коротка довідка
ТУБЕРКУЛЬОЗ: ЦИФРИ І ФАКТИ
Однією з головних загроз для здоров’я людства серед інфекційних хвороб у сучасний період є туберкульоз. У квітні 1993 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) проголосила туберкульоз “глобальною небезпекою” і зазначила: якщо уряди країн не вважатимуть туберкульоз пріоритетом своєї політики і не фінансуватимуть протитуберкульозні заходи, то хворобу не вдасться подолати.
Епідеміологічна ситуація з туберкульозом істотно різниться по країнах Європи. Спостерігається зростання захворюваності на ТБ у напрямку з заходу на схід континенту, з найвищими рівнями зареєстрованих випадків ТБ та рівнями смертності від ТБ у країнах колишнього Радянського Союзу.
Ця різниця збільшується з продовженням зростання захворюваності в країнах СНД і зменшенням – в країнах ЄС. Зокрема, у країнах ЄС з 1990 по 2005 рік захворюваність на туберкульоз зменшилась з 21,3 до 17,1 на 100 тис. населення, тобто на 19,7 %, у країнах СНД вона зросла з 37,1 до 91,1 на 100 тис. населення, тобто в 2,5 рази.
Дані ВООЗ свідчать, що захворюваність на туберкульоз у країнах євразійського континенту в 2006 році становила 45,9 на 100 тис. населення, у т.ч. у країнах – перших членів ЄС захворюваність ТБ реєструється на рівні 10 випадків на 100 тис. населення, а у 15 країнах європейського регіону реєструється менш ніж 10 випадків захворювань на 100 тис. населення, зокрема, 3,4 – в Ісландії, 4,5 – на Кіпрі, 5,2 – на Мальті, 5,6 – у Греції, 5,8 – у Норвегії, 6,9 – у Нідерландах та 7,0 – у Швейцарії.
Хоча рівні зареєстрованих випадків у десяти країнах, що приєдналися до ЄС у 2005 році, були дещо вищими – у середньому 25 випадків захворювання на ТБ на 100 тис. населення, – ніж у старих державах-членах , тенденція до зниження по цьому показнику епідеміологічної ситуації з ТБ чітко демонструє істотне поліпшення ситуації з ТБ у нових державах-членах ЄС за останні п’ять років.
Загалом, у 2005 році у країнах Західної Європи було зареєстровано менш ніж 25% від 445 тис. нових випадків захворювання на ТБ та 69 тис. випадків смерті від ТБ у Європейському регіоні ВООЗ (або 1,3% випадків захворювання на ТБ у світі). У розвинених країнах ЄС та інших західноєвропейських країнах поширення ТБ зосереджене здебільшого серед груп трудових мігрантів та шукачів притулку з країн з високим рівнем захворюваності на ТБ. У багатьох західноєвропейських країнах, приміром, у Франції, Німеччині, Швеції, Норвегії, Австрії, Швейцарії, частка випадків захворювання на ТБ серед населення іноземного походження перевищує 40%. Іншими групами ризику з підвищеним рівнем захворюваності на ТБ є соціально незахищені та маргіналізовані групи, як-от безпритульні, особи, що вживають наркотики через ін’єкції (IDU), та люди похилого віку.
Тенденція до зростання захворюваності на ТБ залишається у східноєвропейських та середньоазіатських країнах колишнього Радянського Союзу в останні десять років – рівень зареєстрованих випадків ТБ щороку зростає в середньому на 6-10%.
Занедбаність системи охорони здоров’я, застарілість клінічної практики, брак управлінського потенціалу та політичної волі для впровадження економічно ефективних підходів до протидії ТБ негативно вплинули на ситуацію з ТБ у східному субрегіоні Європи, зумовивши епідемію розсіяного типу (серед загального населення) з піками у групах ризику. Рівні зареєстрованих випадків ТБ та інших статистичних даних по ТБ у середньоазіатських республіках та деяких інших регіонах колишнього Радянського Союзу роблять цей європейський субрегіон одним з найбільш вражених ТБ територій у світі.
Існує значна розбіжність у тому, як такі загрози для охорони здоров’я, як мультирезистентний туберкульоз (МР-ТБ) та епідемія ВІЛ/СНІДу, вплинули на державні програми протидії ТБ у Європі. У східному субрегіоні (головним чином східноєвропейські та середньоазіатські країни колишнього Радянського Союзу) рівні захворюваності на МР-ТБ серед нових та раніше лікованих випадків є значно вищими, ніж у центральних та західних субрегіонах Європи. До того ж, ситуація з МР-ТБ у східному субрегіоні зробила загальний рівень резистентності до препаратів проти ТБ та рівень МР-ТБ у Європі найвищими серед усіх регіонів світу.
Досягнувши у середньому 80-100 випадків захворювання на ТБ на 100 тис. населення, рівні зареєстрованих випадків ТБ у цьому субрегіоні демонструють хитку стабілізацію. З новою енергією, державні програми протидії ТБ у східноєвропейських країнах, підтримані міжнародною спільнотою, повинні зміцнити системи ведення випадків ТБ, пристосовуючи їх до пріоритетів з протидії ТБ. Нарощування лабораторної діагностики та розбудова систем забезпечення її якості, а також втілення заходів для забезпечення лікування та нагляду за його дотриманням повинні бути пріоритетами національних програм та сприяти досягненню цілей з протидії ТБ Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я (WHA) ВООЗ – 70%-ве виявлення випадків та 85%-ва успішність лікування. Епідеміологія ТБ повинна використовуватися для аналізу впливу протитуберкульозних заходів.
У глобальному масштабі у 1994-2005 рр. досягнуто реального прогресу у сфері протидії ТБ. 183 країни впровадили DOTS, рівні виліковування є високими, у середньому 82%, виявлення випадків швидко зростає (53%), і 22 мільйони пацієнтів пройшли лікування за останні десять років. Але, незважаючи на зростання рівня виявлення завдяки DOTS, до 35% у 2005 році, та зростання рівня успішності лікування до 74% у 2004 році, Європейський регіон ВООЗ все ж не досягає цілей з протидії ТБ, особливо у Східній Європі.
У східному субрегіоні Європи низькі рівні успішності лікування були зумовлені браком безпосереднього спостереження за лікуванням та відсутністю ефективних систем забезпечення дотримання лікування, а відтак, високими рівнями ухилення від лікування, особливо серед соціально незахищених пацієнтів, а також високою неуспішністю лікування, спричиненою МР-ТБ.
Щоб здолати вищезазначені виклики, була розроблена Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я і рекомендується до застосування у всіх країнах світу стратегія організації та діяльності ефективних протитуберкульозних програм “Стратегія Зупинити туберкульоз”.
ТУБЕРКУЛЬОЗ В УКРАЇНІ – ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ
На сьогодні питання боротьби з туберкульозом є одним з пріоритетів державної політики у сфері охорони здоров’я і соціального розвитку. Це підтверджується Указами Президента України від 30 листопада 2005 року “Про вдосконалення державного управління у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу в Україні” та від 14 лютого 2006 року “Про рішення Ради національної безпеки та оборони від 18 січня 2006 року “Про заходи щодо підвищення ефективності боротьби з небезпечними інфекційними хворобами”. Законом України “Про затвердження Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках”, прийнятим Верховною Радою 8 лютого 2007 року, вперше програма боротьби з туберкульозом прийнята як закон.
Привернення уваги до цієї проблеми Президента України, парламенту та уряду країни свідчить про те, що туберкульоз, як глобальна проблема, стосується і всього суспільства, і кожного громадянина зокрема. Пріоритетними заходами у напрямку подолання епідемії туберкульозу в Україні держава бачить поліпшення соціального благополуччя населення та суттєве збільшення фінансування протитуберкульозних заходів.
Сучасний стан контролю за туберкульозом має суттєві недоліки. По-перше: швидкі темпи зростання кількості хворих на ВІЛ-асоційований туберкульоз та стійких до протитуберкульозних ліків (мультирезистентні) форм туберкульозу. По-друге: незадовільне матеріально-технічне забезпечення протитуберкульозних закладів. По-третє: недостатнє забезпечення кадрами лабораторій з діагностики туберкульозу та закладів фтизіатричної служби.
З 1956 року динаміка захворюваності та смертності від туберкульозу в Україні мала тенденцію до зниження і мінімальних показників зазнала у 1990 році, відповідно, 31,8 та 8,1 на 100 тис. населення.
За останні 11 років показник захворюваності на туберкульоз збільшився в 1,7 рази, а смертності — в 1,5 рази і у 2005 році становив, відповідно, 84,1 та 25,3 на 100 тис. населення. За останні два роки, у 2007 та 2008, захворюваність на туберкульоз стабілізувалась з тенденцією до зниження, але залишається все ж високою – 77 випадків на 100 тис. населення – у порівнянні з країнами Європейського союзу.
Ситуація з туберкульозу в країні не обмежується лише медичною проблемою. На зростання рівня захворюваності та смертності від цієї хвороби впливають численні соціально-економічні та медичні фактори: зниження рівня життя населення та наявність значної кількості осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, недостатнє фінансування протитуберкульозних заходів, дефіцит кваліфікованих медичних кадрів та волонтерів, зростання хіміорезистентного туберкульозу в структурі контингенту хворих.
Погіршенню епідемічної ситуації з туберкульозу значно сприяє епідемія ВІЛ/СНІДу в Україні. Понад 30 % ВІЛ-інфікованих хворіє на туберкульоз і близько 50 % з них помирає від нього. Наявність ВІЛ-інфекції є потужним чинником, який сприяє розвитку активної форми туберкульозу в носіїв латентної інфекції та підвищує ймовірність розвитку рецидивуючого туберкульозу.
